Новий день почався з покупок. Кожен доктор має портмоне, і той, хто купляє костюма, має те портмоне дістати, а то люди візьмуть його на глузи. Поки повідчинялися крамниці, Фішерле трохи не посивів. Портмоне йому було потрібне найбільше, шкіряне, тиснене в клітку; але ціна мала стояти на видному місці. Пошити в дурні він себе не дасть. Він порівняв те, що було виставлено у вітринах десятків крамниць, і вибрав портмоне надзвичайно велике — до кишені піджака воно влізло тільки через те, що та була порвана. Коли вже треба було платити, він одвернувся. Продавці недовірливо оточили його. Двоє вийшли за двері ковтнути свіжого повітря. Він запустив руку під пахву й сплатив готівкою.
Під містком він провітрив свій капітал, розгладив його тим самим камінцем, на якому лежав, і, не згортаючи купюр, поклав їх до картатого портмоне. Туди ввійшло б і більше. «От якби можна було купити його вже повненьким! — зітхнув Фішерле. — Тоді він, разом з моїм капіталом, був би хіба ж такий грубенький! Дарма, кравець уже якось завважить, що в портмоне». В одній фешенебельній майстерні він одразу запитав, хто в них начальник. Той вийшов і здивовано подивився на цього заповзятливого клієнта. Попри таку на диво потворну постать, начальник звернув увагу насамперед на благенький костюмчик. Фішерле вклонився, різко скинув голову вгору, як він це зазвичай робив, і відрекомендувався:
— Доктор Зігфрід Фішер, чемпіон із шахів. Ви й так упізнали мене по газетах. Хочу замовити костюма, щоб був готовий сьогодні до вечора. Плачу за найвищими розцінками. Половину матимете наперед, решту — як одержу замовлення. Я їду нічним потягом до Парижа, мене чекають на турнірі в Нью-Йорку. Весь мій гардероб украли в готелі. Ви ж розумієте, час у мене дорожчий від платини. Прокидаюсь, аж гульк — нічого немає. Злодії приходять уночі. Уявляєте, який жах узяв дирекцію готелю! Як я вийду надвір? Постать у мене нестандартна, я в цьому не винен, а де ж знайдеш такий костюм, щоб був на мене? Ні сорочки, ні шкарпеток, ні черевиків, а такий чоловік, як я, елегантності надає особливого значення! Ви тим часом знімайте мірку, я не хочу вас затримувати! На щастя, в якомусь кублі знайшли одного типа, горбатого карлика, ви нічого такого зроду не бачили; і він виручив мене своїм найкращим костюмом. І що ви думаєте, який у нього найкращий костюм? Оцей, що на мені! А я ж бо зовсім іще не такий потворний, як цей костюм! Коли я вдягаю свої англійські костюми, ніхто нічого й не помічає. Я невисокий, це правда, то що ж мені робити? Одначе англійські кравці, скажу я вам, — це генії, всі до одного. Без костюма в мене горб. Іду я до англійського кравця — і горба наче корова язиком злизала. Талант робить горба меншим, геній знищує його кроєм. Шкода таких чудових костюмів! Я, звісно, застрахований. До того ж я можу навіть подякувати злодієві. Новенький паспорт — тільки вчора видали — він кладе мені на тумбочку. Решту прихоплює з собою. Ось погляньте... Ви маєте сумнів, чи це справді я, а ви знаєте, коли я в такому костюмі, мені часом і самому не віриться, що це я. Я б замовив одразу три, та якби ж знаття, як ви шиєте. Восени я знов буду в Європі. Якщо ваш костюм виявиться непоганим, то на вас щось чекатиме. Я пришлю до вас усю Америку! А ви назвіть мені пристойну ціну, це буде добра призвістка. Скажу вам під секретом, я сподіваюся стати чемпіоном світу. Ви граєте в шахи?
З нього ретельно зняли мірку. Що вміє англієць, на те й ми, мовляв, якось уже спроможемось. Не конче бути професійним шахістом, щоб знати пана доктора. Часу обмаль, але під його орудою — дванадцятеро кравців, усі майстри своєї справи, він, начальник, матиме за честь покроїти костюм особисто, а це він робить тільки у виняткових випадках. Як людина, що любить грати в тарок, він уміє поцінувати шахове мистецтво. Майстер — він, мовляв, і залишається майстром, хай то буде кравець чи шахіст. Він не хоче видатися надокучливим, однак усе ж таки радить одразу замовити й другий костюм. Рівно о дванадцятій — примірка, рівно о восьмій обидва будуть готові-готовісінькі. Нічний потяг відходить аж об одинадцятій. Доти пан доктор ще встигнуть розважитися. Стане він цього разу чемпіоном світу чи ні — таким клієнтом однаково можна пишатися. У потягу пан доктор пошкодують, що не замовили другий костюм. А ще він, мовляв, уклінно просить його розпустити славу про свій шанований костюм у всьому Нью-Йорку. Він назве йому приступну ціну, просто сміховинну! По суті, він нічого на цьому костюмі не заробить, для такого клієнта він працюватиме заради любови до мистецтва, а яку тканину бажають пан доктор?