— До холодної батьківської могили, — доточив кравець і обійняв майбутнього чемпіона світу.
Коли з його вуст злетіла «батьківська могила» — він мав багато дітей, — кравця пройняла глибока схвильованість і страх. Намагаючись не піддатися смерті, він міцно притис до себе доктора. У ці обійми заплутався ґудзик на новому пальті й відпав. Фішерле розібрав сміх: він пригадав колишнього свого працівника, «сліпого» ґудзикаря. Кравець, ображений за найсвятіші свої почуття, зажадав від Фішерле негайно пояснити, чого той сміється.
— Я знаю одного чоловіка, — пирхав коротун, — я знаю одного чоловіка, який ненавидить ґудзики. Якби його воля, він пожер би всі ґудзики на світі, щоб не зосталося жодного. Ось я собі й подумав: що б тоді робили панове кравці? Як ви гадаєте?
Тепер ображений забув про своє майбутнє в батьківській могилі й оглушливо зареготав. Пришиваючи власноруч ґудзика, він уже вкотре обіцяв надіслати цю чудову ідею до якого-небудь гумористичного часопису — нехай, мовляв, подивляться, може, й надрукують. Він працював без поспіху, щоб посміятися в товаристві. Він любив усе робити в товаристві, навіть сльози, коли він був сам, не давали йому справжньої втіхи. Кравець щиро шкодував, що пан доктор від’їздить. У ньому він втрачав найкращого свого товариша, адже в тому, що вони стали б найкращими друзями, нема сумніву так само, як у тому, що двічі по два — навіки-віків чотири. Розлучилися вони вже на «ти». Майстер став на порозі й довго дивився вслід Фішерле. Невдовзі риси вдатного карлика — вся справа в душі — загубилися за обрисами видатного пальта, з-під якого вдячно виглядали штани знаменитого костюма.
Свій старий костюм Фішерле добре спакував і взяв із собою на вокзал. Уже втретє з’явився він у цій залі — вбраний як на весілля, шляхетного походження, помолоділий. По-королівському байдужно він подав двома пальцями, середнім і вказівним, квитанцію комірному й зажадав свою «нову плетену валізу». Повага службовця змінилася глибокою шанобою. Тими сорочками, що їх каліка ховав пополудні, він, либонь, торгував, а тепер нацупив увесь цей шик на себе. Фішерле обіруч поклав згорток до валізи й сказав:
— Залишмо, як є! Розгортати було б божевіллям.
Біля віконця для чужоземців він запитав по-німецькому й різко:
— Тут можна одержати квиток першого класу до Парижа чи ні?
— Ну звичайно! — запевнив карлика той самий чоловік, який кілька годин тому прогнав його.
Після цього Фішерле справедливо й гордо дійшов висновку, що впізнати його вже не можна.
— Повільно ж у вас повертаються, панове! — поскаржився він з англійською вимовою, все ще тримаючи під пахвою підручника. — Сподіваюся, ваші потяги ходять швидше!
Чи не бажає він узяти спальний вагон, вільні місця, мовляв, іще є.
— Так, прошу. На потяг о першій і п’ять хвилин. Вашому розкладу можна вірити?
— Ну звичайно. Адже в нас тут — один із давніх культурних центрів.
— Я знаю. Зі швидкими потягами це не має нічого спільного. У нас, в Америці, на першому місці — справа. Business, якщо ви трохи знаєте англійську.
Зухвалі манери, якими цей невеличкий панок демонстрував своє повне картате портмоне, остаточно переконали службовця в тому, що перед ним — американець, і сповнили його щонайглибшою шанобливістю, на яку заслуговував американець.
— Я цієї країни зрікаюся! — заявив Фішерле після того, як заплатив і сховав квитка до картатого портмоне. — Мене тут пошили в дурні. Зі мною обходились, як із калікою, а не як з американцем. Завдяки тому, що я блискуче знаю мови, мені пощастило зірвати плани моїх ворогів. Ви знаєте, мене навіть затягували до всіляких розпусних кубел. Добрі шахісти у вас є — це все, що я можу визнати. Всесвітньо відомий паризький психіатр, професор Кін, мій добрий товариш, тієї самої думки. Мене тримали в полоні під ліжком, погрожували смертю й вимагали величезний викуп. Я сплатив, але ваша поліція поверне мені гроші втричі більші. Відповідні дипломатичні кроки вже зроблено. Культурний центр — це непогано!
Не попрощавшись, Фішерле відвернувся. Твердою ходою він вийшов із зали. На його вустах грала зневажлива посмішка. Це йому — про культурний центр! Йому, хто в цьому місті народився й зроду з нього не виїздив; йому, хто знав напам’ять усі шахові газети, хто будь-який ілюстрований часопис читав у «Небі» перший і за півдня вивчив англійську мову! Після цього успіху Фішерле переконався, що може легко опанувати всі мови й поклав собі на дозвіллі, яке йому залишатимуть обов’язки чемпіона світу в Америці, вивчати по дві мови на тиждень. За рік вийде шістдесят шість, більше мов і не треба, навіщо, а на діалекти йому начхати, їх і так знаєш.