Свої обов’язки щодо книжок вона виконувала, Кінові на втіху, справно. В душі він був їй за це вдячний. Хвалити її на людях, при ній професор не вважав за потрібне. Їсти вона завжди подавала вчасно. Смачно вона варила чи ні — цього він не знав; це було йому байдужісінько. Коли Кін обідав чи вечеряв, — а він робив це за письмовим столом, — у голові в нього снували важливі думки. Звичайно він навіть не сказав би, що цієї миті у нього в роті. Свідомість треба берегти для думок справжніх; він дає їм поживу, вона, його свідомість, їм потрібна; без свідомости про них не може бути й мови. А пережовувати й ковтати можна і машинально.
До його роботи Тереза ставилася досить шанобливо, бо він регулярно видавав їй добру платню й ні з ким не був привітний, хоча з нею балачок теж ніколи не заводив. Людей товариських, таких, якою була її мати, Тереза змалечку глибоко зневажала. Сама вона свою роботу виконувала дуже старанно. Попуску собі не давала. І від самого початку з голови їй не йшла одна загадка. Це її тішило.
Рівно о шостій ранку професор підводився з канапи, на якій спав. Одягавсь і вмивався він недовго. Ввечері вона, перше ніж іти спати, стелила йому на канапі й укочувала до кабінету, просто на самісіньку його середину, вмивальника на коліщатах. На ніч умивальник залишався тут. Чотиристулкову ширму, розмальовану із зовнішнього боку якимись незнайомими літерами, Тереза ставила так, щоб професор цього прикрого видовища не бачив. Меблів він не любив. «Умивальну каруцу», як він її називав, професор винайшов сам, щоб прибирати з очей це огидне одоробало якомога швидше, щойно він ним скористається. О чверть на восьму професор відмикав двері й щосили виштовхував умивальника з кімнати. Той котився за інерцією аж у кінець довгого коридору. Біля кухонних дверей він гучно бився в стіну. Тереза чекала на кухні, її кімнатка була поруч. Вона прочиняла двері й гукала: «Уже встали?» Кін, не відповідаючи, замикався знов. Потім він ще до сьомої залишався вдома. Ніхто не знав, що професор так довго, аж до сьомої, робить. А загалом він увесь час сидів за столом і писав.
Цей темний, важкий колос — старезний стіл, що його Кін дістав у спадок, — усередині був напхом напханий рукописами, а зверху завалений книжками. Щойно господар починав якнайобережніше висувати з нього ту чи ту шухляду, як стіл видавав пронизливий свист. Хоча цей звук діяв професорові на нерви, спеціального пристрою він із нього не викидав, щоб економка, коли його не виявиться вдома, відразу почула злодіїв. Адже ті диваки, перше ніж узятися за книжки, спершу звичайно заходжуються шукати гроші. Механізм свого коштовного столу Кін коротко й вичерпно пояснив Терезі трьома реченнями. Ще й значуще додав, що вимкнути цей звук не може ніхто, навіть він, господар. Удень Тереза чула той свист щоразу, коли Кін діставав зі столу якийсь рукопис. Вона дивувалась: і як тільки він терпить цей звук! На ніч професор усі папери ховав. До восьмої ранку стіл німував. Коли Тереза прибирала в кабінеті, то бачила на столі лише книжки та пожовклі брошурки. Нового аркуша з рядками, написаними його власною рукою, вона шукала марно. Було очевидно, що від чверть на сьому до сьомої, цілих три чверті години, він не працював узагалі.
Може, він молився? Навряд, їй у це не вірилось. Кому охота молитися? До моління вона ставилася скептично. Досить тільки поглянути на оту потолоч, що бігає до церкви! Ох і кумпанія там збирається! А оті всюдисущі жебраки теж викликають у неї огиду. Повитріщаються всі на тебе, хоч-не-хоч мусиш щось давати. І ніхто ж не знає, на що вони розтринькують твої гроші. Молитися вдома — а навіщо? Шкода часу. Порядній людині це ні до чого. А вона порядна зроду. Дехто тільки те й робить, що молиться. Але їй усе ж таки аж-аж-аж кортить узнати, що діється в його кабінеті від чверть на сьому до сьомої. Вона не цікава, в цьому їй ніхто не дорікне. До чужих справ вона не втручається. Бо жінки ниньки такі. Хоч куди свого носа стромлять. А вона лише робить свою роботу. Усе ж бо з дня на день дорожчає. Он за картоплю вже плати вдвічі більше. При таких цінах ще треба вміти зводити кінці з кінцями. Він замикає всі четверо дверей. А то можна було б якось підглянути із сусідньої кімнати. Цей чоловік загалом досить ощадливо витрачає свій час і не згає марно жодної хвилини!