Сторож запропонував Кінові забирати все ліжко собі й попрощався; він, мовляв, ночуватиме нагорі. Вже стоячи в дверях, Пфаф нагадав особливо берегти вічко. Уві сні людина, мовляв, часто розмахує руками, він і сам якось пошкодив був затулку, а коли другого ранку прокинувся, то просто вжахнувсь. Отож він просить поводитися обережно й не забувати про дорогий пристрій.
Украй стомлений, прикро вражений тим, що йому перебили спокійно розмірковувати, — до вечері він три години був сам, — Кін ліг на ліжко й затужив за своєю бібліотекою, замріявся про те, як невдовзі він знов до неї повернеться: чотири високі кімнати, стіни, від підлоги до стелі заставлені книжками, всі двері з кімнати до кімнати знову завжди навстіж, жодних тобі непотрібних вікон, рівне горішнє освітлення, письмовий стіл, повний рукописів, робота, робота, думки, думки, Китай, наукові контроверзи, погляди супроти поглядів, і то в часописах, без матеріальних вуст, які висловлюють ті погляди. Кін переможець — не в кулачному бою, а в змаганні умів, тиша, тиша, шурхіт сторінок, яка розкіш, жодної живої істоти, жодних крикливих тварюк, жодних сварливих бабиськ, жодних спідниць. Помешкання чистеньке, як труп. Мертве тіло біля письмового столу прибрано. Сучасна вентиляція проти впертої плісняви в книжках. Від декотрих тхне ще й через кілька місяців. До сушарні їх! Ніс — це найнебезпечніший орган. У протигазах легше дихати. Почепити десяток над письмовим столом. Якомога вище, щоб не покрав карлик. А то візьме й потягне до свого кумедного носа. Нацуп на себе протигаз. Двоє сумних-сумних очей. Один-однісінький отвір, що пронизує тебе наскрізь. Шкода. По черзі. Зазирай до інструкції. Кулачний бій між очима. Читати рвуться обоє. Хто тут командує? Хтось ляскає біля самісіньких повік. Я накажу покарати вас — заплющити. Темінь, хоч в око стрель. Хижі коти серед ночі. Тваринам теж щось сниться. Арістотель знав усе. Перша бібліотека. Зоологічна колекція. Зороастрова пристрасть до вогню. На батьківщині його визнавали. Нікудишній пророк. Прометей, бідолаха! Орел жере тільки печінку. Зжери ж і його вогонь! Сьомий поверх у «Терезианумі»... Полум’я... Книжки... Втікати крутими сходами... Швидше, швидше!.. Прокляття!.. Тиснява... Вогонь! Вогонь!.. Один за всіх, усі за одного... Нумо, нумо, дружно... Книжки, книжки, ми всі... руді, руді... Хто там загородив сходи?.. Я запитую. Я чекаю на відповідь!.. Пустіть мене наперед!.. Я прокладу вам шлях!.. Я кинуся на ворожий заслін!.. Прокляття... синя... спідниця... цупка, скам’яніла, стрімчаком у небо... крізь Молочний Шлях... Сиріус... Пси... Різникові собаки... Гризімо граніт!.. Кришаться зуби... Морди... Кров, кров...
Кін прокидається. Він стомлений, але стискає руку в кулак. Скрегоче зубами. Не треба боятися, вони ще тут. Він з ними поквитається. Кров — це теж казка. Комірчина тисне. Спати тут тісно. Він підхоплюється, відкриває затулку й, уздрівши надворі велике одноманіття, заспокоюється. Бо то лише здається, що нічого не відбувається. Хто звикає до темряви, той бачить у надвечір’ї всі штани, цілі шеренги штанів, мов на параді, спідниці з-поміж них погасли. Уночі всі люди носять штани. Вже готують декрет про скасування жіночої статі. Завтра його мають оприлюднити. Оголошуватиме сторож. Його голос почує ціле місто, ціла країна, всі країни, все, що є живого на землі, інші планети нехай подбають про себе самі, ми страждаємо від перенаселення — від перенаселення жінками, за відмагання — смертна кара, незнання законів — то не виправдання. До всіх імен додають закінчення чоловічого роду, для молоді історію переписують. Обраній комісії з питань історії працювати неважко, її голова — професор Кін. Що створили в плині історії жінки? Дітей та інтриги!
Кін знов лягає на ліжко. Сяк-так він засинає. Сяк-так дістається до синього стрімчака, якого вважав розтрощеним. Якщо стрімчак не подасться, сон не зрушить з місця, тож Кін учасно прокинеться й нахилиться до свого пристрою. Адже той у нього під рукою. Так відбувається десятки разів за ніч. Над ранок він переносить вічко, це його око одноманітності, це заспокоєння, цю втіху, до бібліотеки своїх сновидінь. У кожній стіні він робить одразу по кілька отворів. Так йому не доведеться тепер довго шукати. Повсюди, де нема книжок, він ставить невеличкі затулки. Система Бенедикта Пфафа. Вправно спрямовуючи свої сновидіння, Кін, хоч би де опинився, на повідці приводить себе назад, до бібліотеки. Незліченні отвори манять зазирнути в них. Стоячи навколішках, він обслуговує їх, як того навчився за день, і з певністю з’ясовує, що на світі є тільки штани, надто в темряві. Спідниці інших кольорів зникають. Накрохмалені сині стрімчаки падають. Йому не треба вже підхоплюватися з ліжка. Його сни регулюються автоматично, самі. Перед ранком він спить, як убитий, не прокидаючись. Голова його, сповнена глибоких роздумів, лежить на письмовому столі.