Отож він жив у безлічі світів одночасно. Завдяки божевільним Жорж Кін виріс до одного з найбільших умів свого часу. Він більше вчився у хворих, ніж їм давав. Вони збагачували його своїми неповторними відчуттями; він тільки спрощував їх, зцілюючи людей. Скільки розуму й проникливости він виявляв у декотрих хворих! Тільки в них однобічність сягала своєї вершини, тільки вони були справжні особистості, непідробні характери такої щирости й сили волі, що їм позаздрив би сам Наполеон. Жорж знав з-поміж них яскравих сатириків, талановитіших від будь-яких письменників та поетів; їхні химери ніколи не оберталися на папір, вони йшли від серця, яке билося поза реальними речами, й накидалися на ці речі, мов чужоземні завойовники. Ніхто не вказує шляху до багатств нашого світу краще, ніж ті, котрі жадають здобичі.
Відколи Жорж Кін зжився з цими людьми й цілком розчинився в їхніх фантазіях, він уже не читав художніх творів. У всіх романах ішлося про те саме. Колись він зачитувався ними й діставав велике задоволення, виявляючи нові грані в давніх фразах, які вважав уже застиглими, безбарвними, заяложеними й позбавленими змісту. Тоді мова означала для нього небагато. Він чекав від неї академічної правильности; найкращі романи були ті, де люди розмовляли особливо вишукано. Хто вмів висловлюватися так, як усі, хто писав до нього, той був їхній законний спадкоємець. Завдання такого полягало в тому, щоб пощерблене, кусюче, болюче життєве розмаїття довкола перенести на гладеньку паперову площину, якою легко й приємно ковзати поглядом. Читання — це своєрідне погладжування, ще одна форма кохання для жінок і жіночих лікарів, чий фах вимагає тонко розуміти інтимне чтиво жінки. Жодних зворотів, які можуть збити з пантелику, жодних незнайомих слів; що второваніша стежка, то вишуканіша насолода, яку від цієї стежки дістаєш. Усі ті романи — суцільний підручник чемности. Начитані люди несамохіть стають вихованими. Їхня участь у житті решти людей вичерпується привітаннями та співчуттями. Жорж Кін починав як гінеколог. Його молодість і врода забезпечували йому величезну практику. У той період, що тривав лише кілька років, він захоплювався французькими романами; в його успіху вони відіграли істотну роль. Із жінками він мимоволі поводився так, ніби кохав їх. Кожна схвалювала його смак і робила відповідні висновки. У тих мавпочок пішла мода хворіти. Він брав те, що саме падало йому з неба, й ледве встигав за своїми звитягами. Оточений безліччю жінок, ладних йому слугувати, розбещений, багатий, добре вихований, він жив, як принц Ґаутама, перше ніж той став Буддою. У нього не було турботливого батька-князя, який захищав би його від людських лих, він бачив старість, смерть і жебраків, і то стільки, що вже їх і не бачив. Одначе захист він усе ж таки мав — це були книжки, які він читав, слова, які промовляв, жінки, які оточували його захланною, щільною стіною.
На шлях, де він позбувся свого роду-племені, Жорж ступив у свої двадцять вісім років. Під час лікарського візиту до пишної й настирливої дружини одного банкіра — вона занедужувала щоразу, коли чоловік кудись від’їздив, — Жорж познайомився з його братом, сумирним божевільним, якого сім’я з престижних міркувань тримала, мов бранця, вдома; навіть санаторій, на думку банкіра, міг підірвати довіру до нього. Він виділив братові дві кімнати в своїй кумедній віллі, і той владарював там над своєю санітаркою, молоденькою вдовою, проданою й відданою йому в потрійну неволю. Вона не мала права залишати його самого, мусила в усьому йому коритись, а на людях грати роль його секретарки, позаяк того брата видавали за такого собі відлюдькуватого, дивакуватого художника, який тайкома працює над величезним полотном. Оце саме стільки знав про нього Жорж Кін як приватний лікар тієї дами.