Жорж мав достатньо наукових знань для того, щоб опублікувати статтю про мову цього божевільного. На психологію звуків пролилося нове світло. Проблеми, довкола яких гаряче дискутував науковий світ, вирішив такий собі горила. Дружба з ним принесла славу молодому лікареві, який досі знав тільки успіх. Із вдячности він залишив хворого там, де йому подобалося бути. Жорж відмовився від наміру його вилікувати. У те, що він спроможний зробити з горили знов ошуканого банкірового брата, Жорж повірив, мабуть, після того, як опанував його мову. Але він остерігався злочину, на який його підбивало тільки відчуття влади, що дісталася йому так несподівано й раптово. Захоплений величчю божевільних, які уявлялися йому подібними до його товариша, і сповнений твердої рішучости вчитися в них, нікого не зціляючи, він перейшов до психіатрії. Красного письменства з нього було досить.
Згодом, коли Жорж попрацював уже із сотнями хворих і набув досвіду, він навчився проводити різницю між божевільними й божевільними. Загалом його захват не згас. Гарячим співчуттям до тих, хто досить далеко відійшов від решти людей, щоб вважатися божевільним, він переймався щоразу, коли до нього потрапляв новий пацієнт. Його вразливій любові дехто завдавав образи, особливо ті слабкі натури, котрі, оклигуючи після ще одного нападу недуги, тужили за хвилинами просвітку, — євреї, що побивалися за казанами з м’ясом у Єгипті. Він робив їм послугу й повертав їх до Єгипту. Шляхи, які він для цього обирав, були, безперечно, такі самі чудесні, як і шляхи Господні, коли той вів свій народ. Методи, що їх рекомендував Жорж у цілком певних випадках, проти його волі застосовували і в інших випадках, у яких він, сповнений почуття побожної шанобливости й відданости до свого горили, до таких методів ніколи б не вдався. Його починання підхоплювали інші фахівці. Директор лікарні, що його асистентом був Жорж, тішився галасом, який ще робила його власна школа. Працю життя цього чоловіка всі вже звикли вважати завершеною. Та ба, аж он яким квітом розцвів один із його учнів!
На паризьких вулицях Жоржеві іноді траплявся хтось із колишніх пацієнтів, яких він вилікував. Його обіймали й мало не збивали з ніг, так ніби він — господар великого собаки й після тривалих мандрів повернувся додому. За своїми дружніми розпитуваннями Жорж приховував одну потаємну надію. Він розповідав про здоров’я, роботу, плани на майбутнє, а сам чекав несміливої репліки, як-от: «Тоді було краще!» — або: «Яке ж порожнє й безглузде в мене тепер життя!», «Краще б я знов захворів!», «Навіщо ви мене вилікували?», «Люди не відають, які чудесні речі можуть бути в голові», «Душевне здоров’я — це своєрідне тупоумство», «Вашому ремеслу не завадило б покласти край! Ви забрали в мене те найдорожче, що я мав», «Я поціновую вас лише як друга. Ваша робота — злочин перед людством!», «Посоромтеся, ви, коновал людських душ!», «Поверніть мені мою хворобу!», «Я подам на вас до суду!», «Ніж здоровим страждати, краще в ямі лежати!»
Натомість лився рясний дощ компліментів та запрошень. Ці люди мали вгодований, здоровий і звичайний вигляд. Їхня мова не відрізнялася від мови решти перехожих. Вони торгували або сиділи за віконечком в якому-небудь закладі. У кращому випадку стояли десь біля верстата чи якогось пристрою. Коли він ще називав їх своїми друзями й гістьми, вони картали себе якоюсь жахливою провиною, що її нібито несли за всіх, своєю, можливо, незначущістю, яка до смішного не відповідала величі звичайних людей, картали себе завоюванням світу, картали смертю, яку тепер раптом знов почали сприймати за щось природне. Їхні загадки погасли, колись вони жили задля загадок, тепер — задля всього, що вже давно розгадано. Жорж відчував сором, хоч його до цього й не закликали. Родичі хворих його обожнювали, вони сподівалися на чудо. Навіть коли вже не було сумніву в недузі тіла, вони вірили, що він якось допоможе. Колеги в його галузі дивувалися йому й заздрили. Його думки захоплювали їх відразу, вони були прості й зрозумілі, як і всі великі думки. І чому це нікому не навернулося таке в голову досі! Багато хто поспішав урвати бодай крихту Жоржевої слави, оголошуючи себе його прихильником і випробовуючи його методи в найрізноманітніших випадках. Нобелівська премія вже була майже у нього в кишені. Його кандидатуру висунули б уже давно, та, з огляду на його молодість, вирішили за краще кілька років зачекати.