Кін спокійно походжав перед своїми книжками й щось нерозбірливо бурмотів. Під пахвою він тримав порожню теку. Потім став, на хвилю замислився, приніс драбину й поліз нагору. З горішньої полиці він дістав якусь книжку, погортав її й поклав до теки. Спустившись на підлогу, знов заходив туди-сюди, стрепенувся, спробував узяти з полиці книжку, вона не піддалася, він набрижив чоло й, нарешті висмикнувши книжку, дав їй дошкульного ляпаса. Після цього й вона зникла в теці. Так він відібрав п’ять книжок. Чотири невеличких, одну більшу. І раптом Кін заквапився. Тримаючи в руках важку теку, він виліз аж на горішній щабель і ввіпхнув першу книжку на її колишнє місце. Довгі ноги йому заважали, і він мало не зірвався з драбини.
Якби він був упав і з ним щось сталося, гріху настав би край. Терезина рука мимоволі підвелася, — вона вже не слухалась, — схопилася за вухо й щосили його смиконула. Широко розплющеними очима Тереза дивилася на господаря, якому загрожувала небезпека. Коли його ноги торкнулися нарешті грубого килима, вона з полегкістю зітхнула. Книжки — то облуда. Правда ще спливе на поверхню. Тереза знає бібліотеку як своїх п’ять пальців, але гріх штовхає людину на вигадки. Є опій, є морфій, є кокаїн, хто ж за всім цим устежить? Вона не дасть себе ошукати. Схованка за книжками. Чому він, скажімо, ніколи не перетинає кімнату навскоси? Стане біля драбини й бере щось із полиці якраз навпроти. Міг би зробити це простіше, але ж ні, треба пройти попід стіною. Під пахвою важка тека, а він околясом ходить. Схованка таки за книжками. Вбивцю тягне туди, де він скоїв злочин. Ось тека вже й повна. Більше туди нічого не влізе, Тереза цю теку знає, щодня ж бо стирає з неї пил. Зараз має щось статися. Адже сьомої ще нема? Як настане сьома, він піде. Та хіба вже сьома? Ні, для сьомої ще зарано.
Зухвало й упевнено вона нахиляється вперед, упирається руками в боки, нашорошує свої плискаті вуха й нетерпляче витріщає вузенькі очиці. Кін із двох боків хапає теку й рішуче кладе її на килим. На обличчі в нього проступає гордість. Він нахиляється й у такій позі клякне. Терезу проймає піт, усе тіло її тремтить. На очі їй набігають сльози. Отже, все ж таки під килимом! Так вона одразу й подумала. І треба ж бути таким дурнем! Кін випростується, кістки в нього хрустять, і він щось випльовує. Чи то він просто сказав: «Так»? Він бере теку, дістає одну з книжок і неквапно ставить її на місце. А тоді те саме робить з рештою книжок.
Терезі стає недобре. Отакої, дідько його матері! Нема більш на що дивитися. Оце тобі й поважний чоловік, який ніколи не сміється і не зронить жодного слова! Вона теж людина поважна, роботяща, але ж такого повік не вчинить! Та нехай краще їй руки повсихають, перше ніж вона таке вчинить! Щоб виставляти себе дурнем перед власною економкою! І оце таке нещастя має гроші! Та ще й які гроші! Такого треба брати під опіку. Бо йому тільки дай у руки гроші. Якби в його домі була інша жінка — одна з отих чистоплюйок з нинішньої молоді, то вже давно витягла б з-під нього останнє простирадло. Та він навіть ліжка не має. Що він робить з такою силою-силенною книжок? Не читає ж їх усі одразу. Такого чоловіка вона б назвала бовдуром, одібрала б у нього всі гроші, щоб він їх не розтринькав, і нехай би йшов, куди очі світять. Вона йому покаже, яку жінку він заманив у свій дім — порядну чи непорядну. Він собі гадає, що може з будь-якої зробити дурепу. Ні, з неї дурепи він не зробить. Вісім років, може, й робив, але довше не робитиме, ні!
Коли Кін спакував для прогулянки другий набір книжок, перша злість у Терези вляглася. Побачивши, що він має намір піти, вона, як завжди, спокійно, зосереджено підпливла до купи паперу і з гідністю стромила під неї совка. Тепер вона здавалася собі значнішою й цікавішою.
Ні, вирішила Тереза, від цього місця вона не відмовиться. Але про те, що він не сповна розуму, вона вже здогадалася. Тепер вона дещо знає. А коли вона щось укмітить, то вже зуміє з цього скористатись. Вона мало що бачить у своєму житті. За місто ніколи й не виїздила. На природі не буває, бо шкода грошей. Купатися не ходить, бо це непристойно. Подорожувати не любить, бо не знає доріг. Якби не треба було робити закупки, то залюбки весь час сиділа б удома. Однаково кожне так і дивиться, щоб пошити тебе в дурні. Ціни з року в рік зростають, а колись усе ж було по-іншому.
Конфуцій, сват
У піднесеному настрої повертався Кін із недільної прогулянки. У такі дні вулиці о цій порі були безлюдні. Ранок вихідного дня люди збавляли в ліжку. Потім вони нацуплювали на себе свій найкращий одяг. Перші години після сну вони простоювали в святобливих роздумах перед дзеркалом. Решту часу відпочивали від власних фізіономій, споглядаючи чужі. Хоча найдужче кожному подобалася своя. Та щоб це довести, виходили на люди. А в будні всі гріли чуба або плескали язиком заради хліба насущного. В неділю плескали язиком задурно. За день відпочинку на самому початку мали день мовчання. На те, що вийшло з цього, як і з решти, інституту, тобто на його пряму протилежність, Кін дивився скептично. Йому вихідний день не був потрібний. Адже мовчав і працював він завжди.