Викотивши з кімнати умивальника, Кін почув незвично високе «Уже встали?». І чого ця жінка так горлає, та ще й зрання, коли ще майже спиш? Це правда, він обіцяв їй книжку. Їй можна дати лише якийсь романчик. Тільки ж від романів пуття не багато. За втіху, яку вони, може, й дають, треба платити й переплачувати: вони розбещують і найкращу вдачу. Вчишся влазити в шкуру будь-якої людини. Добираєш смак у всілякій метушні. Розчиняєшся в постатях, які тобі до вподоби. Починаєш розуміти кожну позицію. Покірно переймаєшся чужими потребами й надовго забуваєш про власні. Роман — це клин, що його актор-письменник убиває в цілісну особистість свого читача. І що краще він розрахує клин та опір, то глибше пощастить йому розколоти особистість. Держава мала бути б зацікавлена в тому, щоб заборонити романи.
О сьомій Кін знову відчинив двері. Тереза стояла за ними, впевнено й скромно, як завжди, тільки ще дужче схиливши набік голову.
— З вашого дозволу! — зухвало нагадала вона.
Мізерія крови, яку мав Кін, ударила йому в голову. Ця клята спідниця висне тут і пам’ятає про все, що їй колись необачно пообіцяли.
— Ви хочете книжку! — закричав він, і голос у нього зірвався. — Ви її матимете!
Він жбурнув двері їй в обличчя, продибав тремтячими ногами до третьої кімнати й одним пальцем дістав «Штани пана фон Бредова». Ця книжка стояла в нього ще від далеких шкільних років, коли він давав її читати всім однокласникам; Кін просто не міг терпіти її через огидний вигляд, в якому вона відтоді опинилася. Вкрита плямами палітурка й заяложені сторінки викликали в нього зловтіху. Він спокійно повернувся до Терези й тицьнув їй книжку під самісінькі очі.
— У цьому не було потреби, — сказала вона й дістала з-під пахви грубий стос паперу — обгорткового паперу, Кін завважив його аж тепер.
Тереза неквапно вибрала потрібний аркуш і накинула його на книжку, як сорочечку на немовля. Потім узяла ще один аркуш і промовила:
— Подвійний шов ніколи не завадить.
Коли виявилося, що нова обкладинка тримається не дуже добре, вона зірвала її й приміряла третю.
Кін стежив за її рухами так, немовби бачив цю жінку вперше в житті. Він її недооцінював. Вона обходилася з книжками краще, ніж він. Йому старий мотлох був ненависний, а вона обгортала його відразу двічі. Обкладинки Тереза долонями не торкалась. Вона працювала самими пучками. Пальці в неї були не такі вже й товсті. Йому стало соромно за себе й радісно за неї. Може, принести все ж таки щось інше? Вона заслуговувала на те, щоб читати не таку брудну книжку. А втім, почати вона може і з цієї. Однаково скоро захоче взяти ще одну. При Терезі бібліотека в безпеці, ось уже вісім років, а він і не знав.
— Завтра я маю поїхати, — заявив він зненацька, коли вона саме пригладжувала щиколодками обкладинку. — На кілька місяців.
— Тоді я нарешті витру як слід порох. Бо хіба за годину встигнеш?
— Що ви робитимете, як станеться пожежа?
Вона вжахнулась. Папір упав на підлогу. Книжка залишилася в неї в руці.
— О Боже, рятуватиму!
— Та я нікуди не їду, я просто пожартував. — Він усміхнувся. На мить і сам цілком повіривши в те, що він поїде, а книжки зостануться без нього, Кін ступив до неї, поплескав кістлявими пальцями її по плечу й майже по-дружньому промовив:
— Ви славна жінка.
— Ану ж, погляну, що ви мені вибрали, — сказала Тереза; кутики її рота діставали вже до самісіньких вух. Вона розгорнула книжку, прочитала вголос: «Штани...», — загнулась і не почервоніла. Обличчя її трохи вкрилося потом. — Але, перепрошую, пане професор! — вигукнула вона і, враз прибравши врочистого вигляду, попливла на кухню.