Її образили, вона мала захищатися. Вона відповіла так само нечемно, як на неї й напали. Її провини в цьому не було. Тереза знову сіла. Ніхто, навіть отой чоловік поруч із нею, якому вона постерегла місце, не став на її бік. Світ був отруєний прихильністю до дітей. Через дві зупинки Кіни сходили. Тереза рушила до дверей перша. Раптом він почув позад себе розмову:
— Найкраще в неї — це спідниця.
— Фортеця.
— Бідний чоловік.
— Що ж ти хочеш — стара відьма.
Усі засміялися. Кондуктор і Тереза, яка стояла вже перед східцями, нічого не почули. Та кондуктор усе ж таки засміявся. Надворі Тереза задоволено зазирнула Кінові в очі й промовила:
— Веселий чоловік!
«Веселий чоловік» вихилився з вікна вагона, який уже рушив, приставив долоню до рота й нерозбірливо кинув якесь слово. Він весь аж трясся — звичайно ж, зо сміху. Тереза махнула йому рукою й, у відповідь на вражений погляд, виправдалася словами:
— Ще, гляди, випаде з вікна.
Але Кін розглядав крадькома її спідницю. Вона була синіша, ніж звичайно, й накрохмалена ще дужче. Тереза була влита в спідницю, як м’якун у мушлю. Спробуй-но силоміць розтулити половинки закритої мушлі. Та ще такої величезної, як оця спідниця. Її треба розтоптати, обернути на слиз та уламки, як він робив це в дитинстві на морському березі. Мушля не розтулялась анітрохи. Голого м’якуна він іще ніколи не бачив. Яку звірину так затято ховала в собі шкаралупа? Він хотів про це довідатися, негайно; він тримав у руках ту тверду, вперту штуку, мучився, колупаючи її пальцями й нігтями, і м’якун мучився також. Петер заприсягнув собі, що не зійде з місця, поки не розтулить мушлю. М’якун заприсягнув собі в протилежному, він не хотів, щоб його побачили. «Чому м’якун соромиться? — міркував Петер. — Потім я випущу його на волю, навіть знову стулю мушлю, я нічого йому не зроблю, обіцяю, а якщо він глухий, то нехай Всевишній перекаже йому мою обіцянку». Він умовляв мушлю кілька годин. Його слова були такі самі безсилі, як і пальці. Кружних шляхів Петер не визнавав, до мети він любив простувати тільки напрямець. Надвечір мимо, далеко від берега, пропливав великий пароплав. Петер прикипів поглядом до чималих чорних літер на облавку й прочитав назву: «Александер». І тоді він, не тямлячи себе від люті, зареготав, притьма взув черевики, щосили пожбурив мушлю на землю й на радощах пустився в гордіїв танок. Тепер уся шкаралупа м’якуна виявилась непотрібною. Він розтрощив її своїми черевиками. Невдовзі м’якун лежав перед ним голий-голісінький — купка лиха, слизу та обману і взагалі ніяка не звірина.
Тереза без шкаралупи — без спідниці — то не Тереза. Спідниця завжди бездоганно накрохмалена. Це її обкладинка — синя полотняна оправа. Тереза знає ціну добротним оправам. Чому зборки з часом не розходяться? Зрозуміло чому — тому що спідницю вона дуже часто прасує. А може, в неї їх аж дві. Різниці не помітно. Спритна жіночка. Зім’яти їй спідницю я не повинен у жодному разі. З горя вона ще зомліє. Що я робитиму, коли вона раптом зомліє? Треба буде заздалегідь попросити в неї пробачення. Потім вона відразу випрасує спідницю знов. А я тим часом вийду до іншої кімнати. Чом би їй просто не вдягти другу спідницю? Як же вона ускладнює мені життя. Вона була в мене економкою, я на ній одружився. Нехай придбає собі з десяток спідниць і частіше їх міняє. Тоді можна буде крохмалити їх не так густо. Це ж бо навіть смішно, коли вони такі цупкі. Люди в трамваї таки мали рацію.
Підійматися сходами вгору було нелегко. Сам того не завваживши, він пішов повільніше. На третьому поверсі він подумав був, що вже в себе нагорі, й аж ужахнувся. Назустріч біг, щось наспівуючи, малий Мецґер. Побачивши Кіна, він показав пальцем на Терезу й поскаржився:
— А вона мене не впускає! Завжди зачиняє перед носом двері. Полайте її, пане професор!
— Як це розуміти? — грізно запитав Кін, радий, що йому ніби з неба впав цей цап-відбувалець.
— Ви ж бо мені дозволили. Я їй так і сказав.
— Кому це «їй»?
— Оцій.
— Оцій?
— Атож. Мати сказала, вона не повинна нахабніти, вона всього-на-всього служниця.
— Ох ти ж паскуднику! — вигукнув Кін і замахнувся, щоб заліпити малому ляпаса.
Той відсахнувся, спіткнувсь, упав і, щоб не покотитися сходами вниз, учепивсь у Терезину спідницю. Хруснуло так, як ото хрускає накрохмалена білизна, коли її розправляють.
— Що?! — крикнув Кін. — Ти ще й нахабнієш!
Цей малий песиголовець знущався з нього. Не тямлячи себе від люті, Кін кілька разів штурханув його ногами, потім, важко сопучи, підняв за чуприну, дав кістлявою рукою два чи три ляпаси й відкинув його вбік. Хлопець зарюмсаний подався сходами нагору.