«Ти не мати, а мачуха!» — кричу їй. До самої смерти вона думала, що він позбавив мене цнотливости. Ще чого! Я жінка порядна, і в мене ні з ким нічого не було. Авжеж, якщо не боронитимешся, то матимеш їх по десятку на кожен палець. Але що діяти потім? Адже все з дня на день дорожчає. За картоплю он уже треба платити вдвічі більше. Хто зна’ ще, чим це скінчиться. Ні, краще я побуду збоку. Тепер я жінка заміжня, і мене чекає самотня старість...
Із газетних оголошень — а читала вона лише їх — Тереза знала багато гарних висловів і вплітала їх у свої думки, коли була схвильована чи після того, як ухвалювала важливі рішення. Такі мовні звороти її заспокоювали. Вона ще раз проказала подумки: «Мене чекає самотня старість», — і заснула.
Другого дня робота в Кіна пішла на лад; він саме сидів за столом, коли двоє вантажників принесли нове ліжко. Канапа зникла, а заразом зникло й усе, що до неї прилипло. Ліжко стало на те саме місце. Виходячи, вантажники забули причинити за собою двері. Несподівано вони внесли до кімнати умивальника.
— Куди його? — запитав один з них у другого.
— Нікуди! — запротестував Кін. — Умивальника я не замовляв.
— За нього вже заплатили, — сказав вантажник, той, що нижчий.
— За нічний столик — теж, — додав другий і хутко вніс до кімнати цей дерев’яний доказ.
На порозі з’явилася Тереза. Вона повернулася з крамниці. Перше ніж увійти, вона постукала у відчинені двері.
— Дозвольте?
— Входьте! — вигукнули замість Кіна вантажники й засміялися.
— Вже тут, панове? — Тереза з гідністю пропливла до свого чоловіка, по-панібратському привіталася з ним, повівши плечем і кивнувши головою, так ніби вони вже багато років були щирі друзі, й сказала: — А правда ж, я молодця? За ті ж таки гроші! Чоловік жде вдома одну меблю, а жінка привозить аж три.
— Я їх не хочу. Мені потрібне тільки ліжко.
— А чом би й ні? Людина мусить умиватись.
Вантажники штовхнули один одного ліктем під бік. Либонь, подумали, що досі Кін ніколи не вмивався. Тереза накинула йому сімейну розмову. Він не хотів бути посміховиськом. Якщо підтримати розмову про цей умивальник, вони вважатимуть його за дурня. Краще нехай уже він залишається тут, хоч у нього й така холодна мармурова стільниця. Його можна трохи сховати за ліжком. Щоб якомога скоріше забути про цю неприємну обнову, Кін сам допоміг поставити умивальника на місце.
— Нічний столик зайвий, — промовив потому він і показав на низенький, жалюгідний предмет, який посеред високої кімнати — столик стояв іще там — мав кумедний вигляд.
— А нічний горщик?
— Нічний горщик? — Кін уявив собі нічний горщик у бібліотеці й геть розгубився.
— Може, поставити під ліжко?
— Що це тобі стукнуло в голову?
— Хіба ж можна при чужих людях так ганьбити жінку?
Отже, їй потрібно було тільки потеревенити. Вона хотіла теревенити, теревенити й більш нічого. Для цього вона підступно скористалася з того, що в кімнаті були вантажники. Але він не дав утягти себе в пусту балаканину. Нічний горщик проти її базікання — це просто книжка.
— Поставте його он там, біля ліжка! — різко наказав Кін вантажникам. — Отак, а тепер ідіть собі.
Тереза провела вантажників за двері. Вона була саме втілення люб’язности й, усупереч своїй звичці, дала обом на чай — із чоловікової кишені. Коли вона повернулася до кімнати, Кін уже знов сидів, повернувши крісло спинкою до Терези. Він не бажав більше мати з нею нічого спільного, навіть зустрічатись очима. Позаяк перед ним стояв письмовий стіл, вона не змогла підійти до нього ближче й задовольнилася злим поглядом збоку. Вона відчувала, що має якось виправдатись, і почала нарікати на старий умивальник: