— Сюди ж бо нічого не ввійде. Ох, перепрошую, і роблять ниньки ці коробки! Одоробала для злидарів. Котрі нічого не мають. А справжній господині потрібне місце.
Терезу обслуговували запобігливо, попри її скромний вигляд. Цю жінку вважали дурепою. Дурні люди соромляться нічого не купити. На психології покупців власники крамниці зналися не дуже, їхня практика обмежувалася молодятами, чиє щастя вони легко й успішно підігрівали двозначними порадами — цинічними чи дружніми, залежно від того, хто їх як розумів. Схвильованість цієї літньої жінки не викликала в них, двох літніх марнотратників життя, жодного співчуття. Вони з півгодини пропонували їй то те, то се, давали особисті гарантії, та зрештою їхній запал згас. Такої образи Тереза тільки й чекала. Вона відкрила свій величезний ридикюль, що його носила під пахвою, дістала грубу паку грошей і уїдливо сказала:
— Треба ж поглянути, чи стане в мене грошей.
На очах у чорнявих, кругленьких братів, які не сподівалися побачити в ридикюлі такий скарб, Тереза заходилася неквапно перелічувати купюри. «Чорт забирай, а вона, одначе, при грошах!» — захоплено подумали обидва; одна фірма — одна думка. Полічивши гроші, Тереза обережно сховала їх до ридикюля, ретельно закрила його й попростувала до виходу. На порозі вона обернулася й гукнула:
— Адже панове начальники пристойними покупцями гребують!
Вона рушила до того цікавого продавця. Була вже майже перша година, і Тереза дуже поспішала, щоб устигнути до обідньої перерви. Вона привертала до себе увагу; серед усіх чоловіків у штанях та жінок у коротких спідницях тільки вона перебирала своїми ногами, схованими під накрохмаленою синьою спідницею до п’ят, так, що їх ніхто не бачив. Можна, отже, не йти, а линути — така була загальна думка. І навіть непогано линути, адже вона всіх переганяла. Тереза відчувала на собі погляди перехожих. «Як на тридцять», — подумала вона й від радощів та поспіху її вдарило в піт. Тримати голову спокійно їй було нелегко. Вона накинула на обличчя зачаровану усмішку. На широких крилах нашорошених вух її очі злетіли до неба й опустилися в дешевенькій спальні. Тереза, цей облямований мереживом янгол, зручненько вмостилася в ній. І все ж таки вона не з неба впала, коли раптом опинилася перед знайомою крамницею. Її горда усмішка обернулася на радісний ошкір. Вона переступила поріг і попливла до молодика, похитуючи клубами так, що широка, туго напнута спідниця аж загойдалась.
— А ось і знову я! — промовила вона скромно.
— Цілую ручку, ласкава пані, яка несподівана честь! Дозвольте запитати, ласкава пані, а що вас до нас привело?
— Спальня. Ви ж бо знаєте.
— Я так одразу й подумав, ласкава пані. Спальня, звісно, на двох, якщо так дозволите висловитись.
— Ну, перепрошую, вам дозволено все.
Він, глибоко засмучений, похитав головою.
— О ні, ласкава пані, не мені. Хіба той щасливець — я? За мене ласкава пані заміж запевне не вийшли б. Убогий службовець...
— Чому? Ніхто нічого не знає. Бідні люди теж люди. Пихи я не люблю.
— Золоте у вас серце, ласкава пані, відразу видно. Вашому панові чоловіку можна позаздрити.
— Та, перепрошую, які тепер чоловіки!
— Адже ласкава пані не хочуть сказати... — Цікавий молодик здивовано звів угору брови. Його очиці дивилися, немовби з вологої собачої морди, і він ніби терся нею об Терезу.
— Вони ж бо гадають собі, що ти в них служниця. Але платити нічого не платять. А служниці треба платити.
— Зате ласкава пані зараз виберуть собі гарненьку спаленьку! Дозвольте запропонувати! Чудовий, першокласний товар! Я знав, що ласкава пані повернуться, й залишив дещо спеціально для ласкавої пані. Сказати по щирості, ми могли б продати це вже разів шість! Ваш пан чоловік будуть раді. Ласкава пані прийдуть додому. «Цілую ручку, люба», — мовлять пан чоловік. «Добридень, любий! — мовлять ласкава пані. — Я купила нам спальню, любий...» Ви мене розумієте, ласкава пані, ви так скажете й сядете панові чоловіку на коліна. Ви вже даруйте мені, ласкава пані, я кажу, як умію, але тут жоден чоловік не встоїть, такого немає на цілому світі, і жоден одружений пан чоловік теж. Якби я був одружений, не скажу — на вас, ласкава пані, куди мені, бідному службовцеві, а скажу — на якій-небудь жінці, скажу навіть — на якійсь старій жінці, років, приміром, сорока... Ну, такого ви собі й уявити не можете, ласкава пані!