— Що таке? — запитав він і збентежено — сором’язливий хлопчик — підступив ближче до широкої Терезиної спідниці.
— Скажіть самі, пане шеф, чи хоч одна жінка, купляючи меблі, не довіряла мені?
Шеф мовчав. Він боявся при «матінці» збрехати й дістати від неї лупки. На його обличчі боролися діловитість і шанобливість. Тереза завважила цю боротьбу й витлумачила її хибно. Вона порівняла продавця з його шефом. Якщо цей щось і скаже, він однаково в собі не впевнений. Щоб іще вище піднести тріумф цікавого чоловіка, вона помпезно підпряглася йому на допомогу:
— Ну, перепрошую, навіщо мені ще хтось? Вам кожна повірить, досить лише почути ваш голос. Я вірю кожному вашому слову. Хто ж брехатиме? Навіщо мені ще й оцей? Я не повірю жодному його слову.
Коротун поквапно рушив до себе в контору. Так з ним щоразу. Не встигне він і рота роззявити, як «матінка» вже каже, що він бреше. З усіма жінками в нього та сама халепа. В дитинстві це була рідна мати, потім з’явилася дружина, колишня службовка. Шлюб почався з того, що, коли його друкарка на щось нарікала, він часом заспокоював ту молодичку, називаючи її «матінкою». Відколи він одружився, тримати друкарку йому не можна. До крамниці раз у раз заходять «матінки». Ця, певна річ, також одна з них. Тим-то він і відгородив собі контору в кутку. Витягати його звідти можна тільки в крайньому разі. Тепер він за це з Вульґером поквитається. Адже той знає, що при «матінках» він, Велетель, корчити з себе шефа не вміє. Вульґер хоче стати за компаньйона і, щоб узяти над ним гору, ганьбить його перед покупцями. Але пан Велетель — самовладний шеф меблевої фірми «Велетель і мати». Справжня його мати ще жива й бере участь у справах підприємства. Двічі на тиждень, у вівторок і п’ятницю, вона приходить, щоб перевірити бухгалтерські книги й погримати на службовців. Вона добре вміє лічити, тому ошукати її дуже важко. Але йому це все ж таки вдається. Без такого ошуку він би й жити не зміг. Сам він не без підстав вважає себе справжнім господарем фірми, до того ж у стосунках зі службовцями материн крик йому тільки на руку. Перед тим, як вона має з’явитися, тобто по понеділках і четвергах, він може командувати тут скільки завгодно. Всі просто зі шкіри пнуться, адже на другий день він може сказати їй, що з ним хтось грубо повівся. У вівторок і п’ятницю вона цілісінький день висне в крамниці. У такі дні тут стоїть мертва тиша, ніхто не важиться й слова промовити, зокрема й він. І все ж таки це добре. Тільки по середах та суботах вони поводяться зухвало. Сьогодні середа.
Пан Велетель сидить на своєму конторському стільці й прислухається. Вульґер знов соловейком витьохкує. Ціни йому не складеш, але компаньйоном він ніколи не стане. Вона що — хоче, щоб він пішов з нею обідати?
— Пан шеф не дозволить, у жодному разі, ласкава пані, хоч я — з дорогою душею, ласкава пані.
— Ну, перепрошую, бувають же й винятки. Я за вас заплачу.
— Ваше золоте серце зворушує мене до глибини душі, ласкава пані, але це неможливо, геть неможливо. Пан шеф жартів не розуміє.
— Невже ж він такий вульгарний?
— Якби ласкава пані знали, як мене звати, ласкава пані посміялися б. Вульґер — це моє прізвище.
— І не подумаю сміятись. А чого б то? Вульґер — прізвище як прізвище. Ви ж бо не вульгарний.
— Красненько дякую на доброму слові, ласкава пані, цілую ручку. Якщо так піде й далі, я таки поцілую цю солодку ручку в натурі.
— Ну, перепрошую, якщо хтось почує, то ще подумає...
— Мені не соромно, ласкава пані. Та й нема чого мені соромитись. Як я вже казав, коли такі розкішні клуби — пардон, я хотів сказати «ручки». То що ви вирішили, ласкава пані? Виберемо все ж таки оцей?
— Але спершу я запрошу вас пообідати.
— Ви робите мене найщасливішим чоловіком у світі, ласкава пані. Бідний продавець просить вибачити його. Пан шеф...
— Цей нам не указ.
— Ласкава пані помиляються. Його мати варта десятьох шефів. Та й він не в тім’я битий.
— Та що це за чоловік? Це не чоловік. Супроти нього мій чоловік — той, що вдома, — таки чоловік. Ну, то як? Можна подумати, я вам не подобаюсь.
— Що ви таке кажете, ласкава пані! Та де ви бачили чоловіка, якому б ви не подобались? Б’юся з вами на що завгодно об заклад, такого чоловіка ви не знайдете. Його просто немає, ласкава пані. Нехай буде проклята моя жорстока доля! Пан шеф не дасть нашому братові потішитися таким тріумфом. Як, скаже він, купувальниця йде з простим службовцем?! А що як їй десь нагодиться її пан чоловік? Пан чоловік, якщо мені вільно так висловитись, розгніваються. Вибухне гучний скандал. Службовець до мене, мовляв, повернеться, а ось купувальниця — ні. Хто сплатить збитки? Я! Дороге задоволення, скаже пан шеф. Теж правда, ласкава пані. А ласкава пані знають пісню про бідного баламута, красеня баламута? «Побивайсь — не побивайсь...» То виберімо цей! Ви будете задоволені ліжками, ласкава пані.