Кін потоваришував зі сторожем після одного незначного випадку. Якось увечері він повертався з незвичайної прогулянки додому. В під’їзді було вже темно. Зненацька хтось закричав на нього:
— Ох ти ж лайно смердюче, зараз я потягну тебе до поліційної дільниці!
Сторож вискочив з комірчини й спробував схопити його за горло. Воно було дуже високо, й чоловік ніяк не міг до нього дістатися. Нарешті він збагнув, що зробив неприпустиму помилку. Йому стало соромно, йшлося ж бо про його престиж знавця штанів. Злагіднівши, мов кішка, він затяг Кіна до себе в комірчину, показав свій таємний винахід і звелів чотирьом своїм канаркам співати. Однак ті не схотіли. Кін почав усвідомлювати, кому він завдячував своїм спокоєм. (Уже кілька років старці не дзвонили в його двері.) Кремезний, дужий, як ведмідь, чолов’яга стояв тепер у тісній комірчині перед самісінькими його очима. Кін пообіцяв цьому по-своєму діловому чоловікові щомісячний «презент». Він назвав суму більшу, ніж усі чайові разом від решти мешканців будинку. Першої миті сторожеві від щастя захотілося розтрощити своїми рудоволосими кулачиськами стіни комірчини. Так він показав би своєму добродійникові, що чесно заслуговує його визнання. Проте йому все ж таки пощастило приборкати свої м’язи, він тільки прогарчав: «Можете на мене покластися, пане професор!» — і штовхнув двері до коридору.
Відтоді ніхто в будинку не важився згадувати про Кіна інакше, як про пана професора, хоч професором той, власне, й не був. Нові мешканці відразу опановували це правило, дотримання якого сторож ставив головною умовою їхнього перебування в будинку.
Щойно Тереза вийшла на цілий день з дому, Кін накинув на дверях ланцюжка й запитав себе, яке нині число. Було восьме, перше минуло, жебраків можна було не побоюватись. Цього дня йому хотілося багато більшої тиші, ніж звичайно. Попереду було свято. Для цього він і спровадив Терезу з дому. Часу залишалось обмаль; о шостій, коли крамниці позачиняються, вона повернеться. Тільки на саму підготовку в нього піде кілька годин. Треба зробити багато технічної роботи. А тим часом він зможе прикинути в голові врочисту промову. Ця промова буде чудом наукової думки, не надто сухою й не надто загальноприступною, у ній будуть натяки на сучасні події, підсумки насиченого життя, що їх приємно почути, коли тобі вже років сорок. Бо цього дня Кін свою стриманість переборов.
Він накинув піджака й камізельку на спинку стільця й поквапно підкотив рукава сорочки. Одяг він хоч і зневажав, проте від меблів вирішив захистити навіть його. Потім підбіг до свого ліжка, засміявся й ошкірив до нього зуби. Воно здалося йому якимсь чужим, хоч він щоночі й спав на ньому. Кін не бачив ліжка так давно, що в його уяві воно стало ще незграбнішим і крикливішим.
— Як ся маєш, приятелю? — вигукнув він. — А ти оклигало, нівроку! — Від учорашнього дня його не полишав чудовий настрій. — А тепер — геть! І то негайно, зрозуміло?
Кін схопив його обіруч за спинку й штовхнув. Одоробало не зрушило з місця. Він наліг плечима, сподіваючись цього разу домогтися більшого. Однак ліжко тільки зарипіло, вочевидь бажаючи з цього Кіна поглумитися. Він стогнав, кректав, налягав коліньми. Таке напруження виявилося йому не до снаги. Його кинуло в дрож. Він відчув, як у ньому наростає страшна лють, і спробував по-доброму.
— Май же розум! — улесливо промовив він. — Ти ж сюди повернешся. Це тільки на сьогодні. У мене сьогодні вільний дань. Її немає вдома. Чого ж ти боїшся? Тебе не вкрадуть!
Слова, що їх Кін марнував на ліжко, коштували йому великих зусиль над собою, і він, промовляючи їх, геть забував штовхати його. Довго він умовляв ліжко, тоді як руки його стомлено висіли, завдаючи йому нестерпного болю. Він запевняв ліжко, що зла йому не бажає, просто тепер воно йому не потрібне, нехай же зрозуміє. Хто розпорядився тоді купити його? Він. Хто виклав за нього гроші? Він, та ще й залюбки. Хіба до сьогодні він обходився з ним не надзвичайно шанобливо? Лише з поваги він умисне намагався його не помічати. Людині не завжди хочеться виказувати свою повагу. Будь-яка зачаєна злість минає, а час гоїть усі рани. Хіба він дозволив собі бодай одне неприязне зауваження на його, ліжка, адресу? А на думки вуздечку не накинеш! Він обіцяє, що воно повернеться на місце, яке колись вибороло, він, мовляв, дає за це поруку, він присягається!