Щоразу, читаючи в котрогось китайського дослідника історію про те, як спалювали книжки, я не пропускаю нагоди довідатися з усіх можливих джерел і про повчальний кінець масового вбивці Лі Сі. На щастя, цей кінець описано багато разів. І доки того мерзотника разів десять не розпиляють навпіл у мене на очах, я ніколи не зможу ні вгамуватися, ні заснути.
Нерідко я з болем питаю себе, чому ті жахливі події мали статися саме в Китаї, у краю, для всіх нас обітованому? Коли ми посилаємось на приклад Китаю, наші вороги не забувають нагадати нам про катастрофу двісті тринадцятого року. Ми можемо тільки заперечити, що й там кількість освічених людей жалюгідно мізерна проти всієї маси. Іноді болото неписьменности засмоктує в себе книжки й тих, хто їх читає. Від стихійних лих не гарантована жодна країна в світі. Чому ж вимагають неможливого від Китаю?
Я знаю, страхіття тих днів, як і багато інших гонінь, залишилися вам у крові. Про страдників вашого славного минулого мене спонукає казати вам не моя черствість чи байдужість. Ні, я хочу тільки розворушити вас і попросити, щоб ви підтримали ті заходи, якими ми мусимо захиститися від небезпеки.
Якби я був зрадник, то спробував би гарними, улесливими словами відвернути вашу увагу від біди, яка вам загрожує. Але в тому становищі, в якому ми опинилися, винен я сам. У мене не забракне духу визнати це перед вами. Якщо ви спитаєте мене, як я міг так забутись — а ви маєте право спитати про це, — то я, на сором собі, змушений буду відповісти: я забувся через те, що забув про нашого великого вчителя Мена, який каже: «Вони діють і не знають, що коять; вони пильнують своїх звичаїв і не відають чому; вони ціле життя блукають, але шляху свого не знають; такі вони, люди з натовпу».
Перед людьми з натовпу треба завжди й невсипно бути насторожі — ось до чого закликає нас цими словами вчитель. Ці люди небезпечні, бо не мають освіти, а отже, й здорового глузду. Один раз уже сталося так, що турботу про ваш фізичний гаразд і доброзичливий догляд за вами я поставив вище від порад учителя Мена. Ця моя недалекоглядність жорстоко помстилася за себе. Вдача, а не ганчірка, якою витирають порох, творить людину.
Але не вдаваймося й до протилежної крайности! Досі у вас не постраждала жодна літера. Я б ніколи собі не пробачив, якби хтось звинуватив мене в недбалому ставленні до обов’язку опікуватися вами. Якщо хтось має скарги, нехай скаже.
Кін примовк і зухвало, погрозливо глянув довкола. Книжки також мовчали, жодна не виступила вперед, і Кін повів свою добре продуману мову далі:
— Я знав, що наслідок мого заклику буде саме такий. Я бачу, що ви мені вірні, й хочу, позаяк ви цього заслуговуєте, втаємничити вас у плани наших ворогів. Та спочатку мушу вразити вас однією цікавою й важливою звісткою. Я здійснив генеральний огляд бібліотеки і з’ясував, що в тій її частині, яку окупував ворог, відбулися недозволені перестановки. Я не хотів викликати у ваших лавах ще більшого сум’яття й бучі не здіймав. Щоб одразу покласти край будь-яким тривожним чуткам, присягаюся: жодних утрат ми не зазнали. За повноту й правомочність цього зібрання я поручаюся своїм словом чести. Ми ще в змозі оборонятись як неушкоджена й цілісна корпорація, де всі за одного й один за всіх. Бо те, чого ще немає, може статися. Вже завтрашній день може вихопити когось із наших лав.
Я знаю, чого домагається ворог цими перестановками: він прагне ускладнити контроль за нашим фондом. Він гадає, ми не посміємо скасувати його завоювань на окупованій території, і він, користаючись тим, що ми не знаємо нових обставин, ще до оголошення війни заходиться все тут розкрадати, а ми нічого не помітимо. Будьте певні, він почне з найвидатніших серед вас, із тих, за кого зможе зажадати найбільший викуп. Адже про те, щоб скористатися викраденими в своїй боротьбі проти їхніх-таки побратимів, він і не думає. Він знає, що на це годі сподіватись, а йому, щоб провадити війну, потрібні гроші, гроші й ще раз гроші. Підписані угоди для нього — просто клапоть паперу, ото й усе.