Він брав з полиць кожен окремий том і ставив його корінцем до стіни. Коли він зважував отак у руці своїх давніх друзів — нашвидку, звісно, не припиняючи роботи, — йому було шкода, що доводилося позбавляти їх імен у складі готового воювати війська. Ще кілька років тому ніщо не примусило б його піти на таку жорстокість. A la guerre comme a la guerre, подумав він на своє виправдання й зітхнув.
Промови Ґаутами Будди, загалом досить миролюбні, застерегли, хоч і в делікатній формі, що відмовляться служити у війську. Він зневажливо посміхнувся й вигукнув:
— Тільки спробуйте мені!
Але такої впевнености, з якою пролунали ці слова, в душі він зовсім не мав. Бо тих промов були десятки томів. Вони стояли щільно один побіля одного, мовою палі, санскриту, в перекладах китайською, японською, тибетською, англійською, німецькою, французькою, італійською, ціла рота, сила, що викликає повагу, їхня поведінка здалася йому справжнісіньким лицемірством.
— Чого ж ви досі мовчали?
— Ми не влаштовували тобі овацій, о володарю.
— Могли б кидати репліки.
— Ми німували, о володарю.
— Це на вас схоже! — урвав їх Кін.
Але жало мовчання пекло. Хто ще десятки років тому підніс мовчання до найвищої засади свого життя? Він, Кін. Де він осягнув цінність мовчання, кому завдячував вирішальний поворот у своєму розвитку? Будді, Просвітленому. Той здебільшого мовчав. Можливо, своєю славою він завдячував саме тому, що стільки мовчав. Знання він ставив не надто високо. На всі запитання відповідав мовчанкою або давав зрозуміти, що відповіді на них не варті зусиль. Зринала підозра, що тих відповідей він і не знає. Бо те, що він знав — свій знаменитий причинний ряд, цю примітивну логіку, — Будда вставляв при першій-ліпшій нагоді. А коли уривав мовчанку, то щоразу казав те саме. Вилучте з його промов притчі, і що там залишиться? Той-таки причинний ряд. Бідолашний розум! Розум, який, по суті, через затятість обріс жиром. Хіба можна уявити собі Будду інакше, ніж гладким? Мовчання від мовчання різниться.
Будда помщався за ці нечувані образи: він мовчав. Кін квапився переставити його промови корінцями до стіни якомога швидше, щоб вибратися зі сфери, яка деморалізувала й викликала поразницькі настрої.
Він поклав на себе важке завдання. Ухвалювати войовничі рішення легко. Але потім треба нікому не давати відступити від поставленої мети. Принципових супротивників війни була все ж таки меншість. Спротив викликав насамперед четвертий пункт його маніфесту, демократизація війська — перший справді практичний захід. Скільки ж усілякого марнолюбства належало тут подолати! Цим дурням ліпше було, щоб їх украли, ніж відмовлятися від особистої слави. Шопенгауер виявляв волю до життя. Вже коли було по всьому, він палко запраг цього найгіршого зі світів. Принаймні відмовився боротись пліч-о-пліч з якимсь Гегелем. Шеллінґ видобув свої давні звинувачення й доводив тотожність гегелівського вчення з його власним, яке, мовляв, давніше. Фіхте героїчно вигукував: «Я!» Іммануіл Кант ще рішучіше, ніж за життя, виступав за Вічний Мир. Ніцше декламував, оголошуючи себе й Діонісом, і Анти-Ваґнером, і Антихристом, і Спасителем. Решта подавали голос, зловживаючи цією хвилиною, саме цією хвилиною, щоб наголосити на тому, що їх не визнано. Скінчилося тим, що до фантастичного пекла німецької філософії Кін повернувся спиною.
Він сподівався дістати сатисфакцію у французів, не таких прекрасних і, може, надто зрозумілих; одначе його зустрів шквал злісних випадів. Вони знущалися з його смішного вигляду. Мовляв, він не вміє дати раду своєму тілу, тож і йде воювати. Він, мовляв, завжди був скромний, тож тепер і упосліджує їх, щоб вивищитися самому. Так чинять усі, хто кохає: вони вигадують собі всілякі перепони, щоб мати змогу їх долати. Адже за його священною війною стоїть усього-на-всього жінка, якась неосвічена економка, стара, нікудишня й вульгарна. Кіна розбирала лють.
— Ви мене не заслуговуєте! — шаленів він. — Я покину всіх вас напризволяще!
— Йди краще до англійців! — порадили французи. Вони були надто заклопотані своїм розумом, щоб розпочинати проти нього серйозну боротьбу, й дали йому слушну пораду.
В англійців він знайшов те, що тепер потребував: солідний ґрунт із фактів, на якому вони твердо стояли. Заперечення, які вихоплювалися в них, попри їхню флегматичність, були тверезі, корисні й усе ж таки продумані. Насамкінець вони, щоправда, не втрималися від одного слушного докору на його адресу. Чому він, мовляв, узяв пароль із мови кольорової раси? Після цього Кін підхопився й нагримав навіть на англійців.