Коли вона перейшла до роботи в спальні, рештки страху було подолано. Серед білого дня — поруч лежав і не спав чоловік — Тереза вилазила на драбину, брала ще одну смужку й сповнювала свій обов’язок перед книжками. Щоб не бовкнути зайвого слова, вона зціплювала зуби. Тут ніколи було розбалакувати, тут потрібно було працювати зосереджено, а то з котроюсь книжкою могла трапитися помилка, і тоді починай усе спочатку. Про головне, про заповіт, Тереза не забувала і доглядала чоловіка й далі так само дбайливо і самовіддано. Коли приходив сторож, вона кидала роботу і йшла на кухню. Той горлодер однаково заважав би їй працювати.
Коли настав шостий і останній тиждень у ліжку, Кін легенько зітхнув. Його непомильні здогади вже ніщо не підтверджувало. Розмовляючи, ця жінка раптом затиналася й змовкала. Вона розмовляла тепер, якщо брати загалом, тільки півдня. Казала, як завжди, те саме; й усе ж він був готовий до несподіванок і, зачаївши дух, чекав великої події. Щойно Тереза змовкала, він щасливо змикав очі й справді засинав.
Молоде кохання
Тієї самої миті, коли лікар сказав: «Завтра можете встати!», Кін відчув, що одужав. Одначе він не підхопився з постелі відразу. Це було ввечері, а він хотів почати здорове життя розмірено й о шостій ранку.
Він почав його другого дня. Таким молодим і дужим Кін не почувався вже багато років. Коли він умивавсь, йому раптом здалося, що в нього з’явилися м’язи. Вимушений відпочинок пішов йому на добре. Він причинив двері до сусідньої кімнати й сів за стіл, рівний, як палиця. Його папери були перебрані, щоправда, обережно, проте так, що він завважив це відразу. Він був радий нагоді дати їм лад, торкатися рукописів було приємно. Його чекав безмір роботи. Коли він упав і лежав у лихоманці, без тями, та бабега шукала тут заповіт. Хоч як часто мінявся в ліжку його настрій, одного наміру він тримався твердо: не писати заповіту, адже їй так залежало саме на ньому. Він поклав добряче нагримати на неї, щойно її побачить, і хутко, рішуче поставити ту жінку на місце.
Вона принесла йому сніданок і хотіла сказати: «Двері стоятимуть відчинені». Та, вже ладна всміхнутися й піти на штурм, щоб узяти заповіт, але не знаючи, в якому Кін гуморі відтоді, як знову став на ноги, вона стрималася, щоб не дратувати його завчасу. Вона тільки нахилилася й підклала під двері цурпалок, щоб їх не можна було причинити відразу. Тереза була налаштована примирливо й хотіла домогтися свого кружним шляхом. Він підхопився, сміливо подивився їй у вічі й зумисне різко заявив:
— У моїх рукописах панує жахливий безлад. Я хочу знати, як потрапив ключ не в ті руки. Я знайшов його знов у лівій кишені штанів. На жаль, я змушений припустити, що його звідти незаконно взяли, використали зі злочинним наміром, а тоді поклали на місце.
— Не мала баба клопоту.
— Я питаю вперше і востаннє: хто порпався в моєму письмовому столі?
— Можна подумати!
— Я хочу це знати!
— Ну, перепрошую, то, може, я щось украла?
— Я вимагаю пояснення!
— Вимагати всяк може.
— Як це розуміти?
— Так уже в людей ведеться.
— У кого?
— Поживемо — побачимо.
— Письмовий стіл...
— Я ж бо завше так кажу.
— Що?
— Як постелиш, так і спатимеш.
— Це мене не обходить.
— Він сказав, ліжка зручні.
— Які ліжка?
— Подружні ложа нівроку.
— Подружні ложа?!
— Так це називають у людей.
— Я подружнім життям не живу!
— Може, я вийшла заміж із кохання?
— Мені потрібен спокій!
— Порядна людина о дев’ятій іде...
— Надалі ці двері будуть зачинені.
— Людина мудрує, а Бог керує.
— Через цю недугу я втратив цілих півтора місяці.
— Дружина жертвує собою день і ніч.
— Далі так не піде.
— А що робить чоловік для дружини?
— У мене час дорогий.
— У загсі обидві половини мали б...
— Заповіту я не писатиму!