— Хто ж думає отруювати?
— Сорокарічний чоловік...
— Дружині можна дати тридцять.
— П’ятдесят сім.
— Такого мені ще ніхто не казав.
— У метриці записано саме так, я читав.
— Читати всяк уміє.
— Он якої!
— Дружина хоче, щоб це було записано. А то яка ж утіха? Три кімнати належать дружині, одна — чоловікові, так записано чорним на білому. Спершу жінка дозволяє чоловікові робити з нею що йому заманеться, а тоді зостається ні з чим. Чому вона була така дурна? Найліпше мати це на письмі. Усно всяк може. Зненацька чоловік падає без тями. Ніхто ж не знає, який банк. Дружина мусить знати, який банк. Без банку вона скаже «ні». Хіба вона, перепрошую, не має рації? Навіщо їй чоловік, коли в неї немає банку? Чоловік банку не називає. Хіба то чоловік, коли він не називає банку? То ж не чоловік. Чоловік банк називає!
— Геть!
— Гетькати всяк може. Від цього дружині і не свербить, і не болить. Справжній чоловік складає заповіт. Звідкіля ж бо дружині знати? Чоловік на світі не сам. Є ще й дружина. На вулиці он усі чоловіки вслід мені обертаються. У жінки головне що? Розкішні клуби. А гетькати не гоже. Кімната залишиться відчинена. Ключі в мене. Спершу треба, щоб чоловік мав ключі, а тоді вже нехай і замикається. Ключі він може довго шукати. А вони тут! — Вона плескає себе по спідниці. — Сюди ж бо чоловік не хоче. Хтіти він то хоче, але йому сюди зась!
— Геть!
— Спершу дружина рятує чоловікові життя, а тоді нехай ушивається геть. Чоловік-бо вже був помер. Хто привів сторожа? Може, чоловік? Чоловік лежав під драбиною. Чому, перепрошую, він не привів сторожа сам? Він не міг поворухнутися. Спершу помер, а тоді нічого дружині не зоставив. Новий брат нічого б і не довідався. Банк повинен дати про себе знати. Жінка хоче знову вийти заміж. Хіба я щось мала від чоловіка? Ось мені стукне сорок, і чоловіки мені вслід уже не озиратимуться. Жінка — теж людина. Жінка, перепрошую, має серце!
Вона вже не сварилась, а ридала ридма. Про серце, яке має жінка, Тереза промовила так, неначе воно розбилось. Вона стояла, прихилившись до одвірка, перехнябивши все тіло так, як зазвичай перехняблювала тільки голову, і вигляд мала геть безпорадний. Вона твердо поклала собі не рушати з місця й дочекатися, поки він нападе на неї. Ліву руку Тереза завбачливо поклала на спідницю — туди, де з-під неї, хоч вона була й накрохмалена, випинали ключі та інвентарний опис книжок. Остаточно переконавшися в тому, що її майно при ній, вона проказала ще раз: «Серце! Серце!» — і знов заридала — тепер через те, що це слово таке рідкісне й гарне.
Огидна полуда заповіту спала Кінові з очей. Перед ним була вкрай нещасна жінка, яка виканючує кохання; вона хотіла його спокусити — такою він ще ніколи її не бачив. Він узяв її заміж задля книжок, а вона його кохала. Її ридання дуже налякало його. «Залишу її саму, — подумав він, — сама вона швидше вгамується». Він квапно вийшов з кімнати, з помешкання, з дому.
Зворушливе обходження зі штаньми пана Бредова стосувалося тоді, отже, його, а не книжок. Задля нього лягла вона тоді на канапу. Жінки тонко відчувають настрій коханого. Вона знала про його збентеження. Його думки, коли він з нею вийшов із загсу, вона прочитала в нього на чолі, як у розгорненій книжці. Вона хотіла йому допомогти. Коли жінки кохають, вони втрачають своє обличчя. Тереза хотіла сказати: «Йди до мене!» — але засоромилась і, замість покликати його, змела на підлогу книжки. Якщо цей вчинок перекласти словами, він означав: «Ось як мало важать для мене книжки, ось як багато важиш для мене ти». Символічний жест як освідчення в коханні. Відтоді вона невтомно боролася за нього. Вона домоглася того, що вони спільно обідають і вечеряють, домоглася для нього нових меблів. Вона зачіпала його, коли тільки могла, своєю накрохмаленою спідницею. Щоб мати нагоду завести розмову про ліжко, вона замість канапи поставила йому ліжко. Вона влаштувала собі в сусідній кімнаті спальню й придбала новий гарнітур на двох. Заповіт, коли він, Кін, хворів, — то тільки привід, щоб поговорити з ним. Як вона завжди казала: «Чого нема, те може статися». Нещасне, засліплене створіння! Стільки місяців уже минуло відтоді, як вони побрались, а вона й досі сподівається на його кохання. На шістнадцять років старша від нього, знає, що помре раніше, ніж він, а все ж наполягає, щоб обоє склали заповіт. Вона запевне має якісь заощадження й хоче їх подарувати йому. А щоб він не відмовився їх прийняти, вимагає від нього заповіту. Що їй від цього, коли померти доведеться настільки раніше? А йому, навпаки, її заповіт піде, безперечно, на пожиток. Своє кохання вона доводить грішми. Є старі дівки, котрі все, що заощадили за своє життя, заощадили протягом десятиріч, ні, все те найкраще, що відкладали кожного дня, який вони саме через це й не прожили, одразу віддають якому-небудь чоловікові. Як їй піднестися над своєю матеріальною сферою? У неписьменних людей гроші — то найбільший доказ усього: дружби, доброти, освічености, влади, кохання. У жінки прості, звичайні речі через її слабкість стають складними. Вона хоче подарувати йому свої заощадження, а тому півтора місяця мордує його тими самими розмовами. Вона не скаже йому про це напрямець і просто: я кохаю тебе, ось тобі мої гроші. Вона ховає ключа від дверей, які відділяють їхні кімнати. Він не знаходить ключа, й вона дістає нагоду подихати його повітрям. Більш нічого спільного мати з нею він не хоче, тож вона задовольняється його повітрям. Він забуває з’ясувати, чи надійний банк, у якому лежать його гроші. Вона тремтить від страху, що він утратить свої гроші. Її власні заощадження надто мізерні, щоб тривалий час підтримувати його. Кружними шляхами, так немовби вона потерпає за саму себе, Тереза невтомно намагається щось довідатися про банк. Вона хоче порятувати його, Кіна, від можливої катастрофи. Жінки потерпають за майбутнє коханого. Попереду в неї всього-на-всього кілька років. З останніх сил вона намагається забезпечити його перед своєю смертю. Поки він хворів, вона у відчаї обшукала письмовий стіл, сподіваючись знайти щось посутніше. Щоб він не хвилювався, вона не залишила ключа в столі, а знов поклала його туди, де знайшла. Вона людина неосвічена й не уявляє собі, який він пунктуальний і яка добра в нього пам’ять. Тереза така неосвічена, що на саму згадку про те, як вона розмовляє, йому аж душу вивертає. Він узагалі не може їй допомогти. Людина живе на світі не задля кохання. Він одружився не з кохання. Він хотів, щоб за його книжками хтось доглядав, і вона здалася йому саме тією людиною, яка зможе це робити.