— Ніякого нуля не бракує. Він стояв тут двадцять років тому.
Вона не повірила йому й трохи не лукаво сказала:
— О, а де ж ділися грошенята?
Він мовчки показав на книжки. Настану грошей, яка пішла на життя, він приховав, вона була справді мізерна; до того ж йому було за неї соромно.
Терезі перехотілося жартувати, й вона з гідністю заявила:
— Решту спочатку відішлють отому новому братові. Дев’ять частин дістануться братові, ще до смерти власника, а десята — дружині, вже після його смерти.
Вона його викрила. Вона сподівалася, що зараз йому стане соромно й він, поки ще не пізно, допише той суперечний нуль. Від неї якимись жалюгідними крихтами не відкупишся. Їй потрібно все. Вона почувалася повірником цікавого чоловіка й подумки вдавалася до його аргументів.
Кін не дуже дослухався до того, що вона казала, бо все ще дивився на книжки. Оглянувши їх, він з почуття обов’язку перебіг очима папір і, згортаючи його, промовив:
— Завтра підемо з цим до нотаря!
Тереза, щоб не сваритись, ушилася з кімнати. Вона хотіла дати йому час схаменутися. Він-бо має зрозуміти, що так не роблять. Давня дружина чоловікові рідніша, ніж новий брат. Про капітал, укладений у книжки, вона не думала, адже три чверті їх однаково належали їй. Тепер ішлося тільки про решту багатства, крім бібліотеки. Похід до нотаря треба відкласти якомога на пізніше. Щойно заповіт опиниться там, на капітал махни рукою. Порядна людина складає заповіт не так часто. Соромно ж буде перед нотарем. Тому найкраще — зробити все як слід одразу, тоді не доведеться писати заповіт удруге.
Кінові хотілося залагодити всі формальності негайно. Але цього дня він відчував до Терези якусь повагу, адже вона його кохала. Він розумів, що їй, людині малограмотній, потрібно кілька годин для того, щоб скласти офіційний папір. Він не запропонував їй своєї допомоги — це образило б її гідність. На певну повагу її почуття заслуговують. Його прихильне ставлення до неї має сенс лише в тому разі, якщо він нічим не викаже, що розгадав її заміри. Кін боявся, що Тереза вдариться в сльози, тільки-но він натякне їй на дарунок, який вона збирається йому зробити. Тому він сів працювати, відклавши вбік заповіт і відкинувши всілякі думки про нього, а двері до її спальні залишив навстіж. Він надзвичайно завзято накинувся на статтю «Про вплив Паліканона на форму японського бусоку секітай».
За обідом обоє неприховано спостерігали одне за одним і не зронили жодного слова. Вона міркувала про те, чи доведеться вносити виправлення до свого заповіту, він шукав у ньому граматичних помилок, які там, звичайно ж, були. Що йому з цим папером робити — переписати чи тільки поправити? Чогось одного не уникнути. За кілька годин роботи його ніжні почуття вже неабияк пригасли. Але їх іще вистачило для того, щоб відкласти рішення на другий день.
Уночі Тереза лежала, думаючи про справи, й не спала. Поки чоловік працював, до дванадцятої, її допікало до живого це марнування електрики. Відколи вона збагнула, що її бажання скоро вже сповняться, кожен розтриньканий ґрош завдавав їй мук удвічі глибших, аніж доти. Вона лягала на ліжко обережно й легко, бо мала намір продати цю чудову спальню в своїй крамниці як нову. Досі на меблях не з’явилося жодної подряпинки, і було б шкода, якби їх довелося лакувати заново. Турбота про ліжко, побоювання, що вона його пошкодить, не давали Терезі заснути й тоді, коли Кін уже спав і всі її підрахунки збіглися. Вона вже не мала чого обмірковувати й нудьгувала; завтра вона вже не нудьгуватиме.