Решту ночі Тереза була заклопотана тим, що, вміючи писати О, збільшувала суми, які їй дістануться в спадок. Жінки-конкурентки залишилися далеко позаду. Декотрі з них з’являлися там, де їм нічого було шукати. Накрохмаленої спідниці не мала жодна. Жодна не показувала на тридцять. Наймолодша мала за сорок, але її нулі були курям на сміх, і цікавий чоловік одразу витурив її втришия. На вулиці чоловіки не оглядалися їй услід. «У тебе ж досить грошей, ти, хвойда нещасна! — кричала навздогін тій нахабі Тереза. — Чого ж ти не накрохмалиш собі спідницю? Бити байдики й роззявляти рота на чуже — це всяк уміє». Потім вона вдячно оберталася до цікавого чоловіка. Вона хотіла назвати його тим чудовим ім’ям, яке він мав. «Вульґер» йому не пасувало, але те друге вона забула. Тереза підвелася, тихенько ввімкнула світло на тумбочці, видобула з кишені спідниці свій інвентарний опис і шукала те ім’я доти, доки знайшла, — ім’я, задля якого на електрику їй не шкода було жодних грошей. Вона була така збуджена, що мало не вигукнула вголос: «Пуда!», хоч таке ім’я слід вимовляти пошепки. Тоді вимкнула світло й важко бухнула в ліжко. Вона забула, що з ліжком слід поводитись обережно. Безліч разів вона назвала його подумки «паном Пудою». Він був чоловік тямущий і працював далі так, немовби нічого й не сталося. Жінок він оглядав по черзі. Декотрі трималися так, ніби горбилися під тягарем суцільних нулів. «Пильнуй добре, — казала Тереза, — це в них не від нулів, а від літ!» Адже правду вона любила понад усе. Перед паном Пудою лежав гарненький, чистенький аркуш паперу, на ньому він ретельно записував нулі. Все в цьому чоловікові було гарненьке й чистеньке. Потім він раптом перебігав своїми сповненими кохання очима весь аркуш і казав: «Вельми шкода, ласкава пані, але про це не може бути й мови, ласкава пані!» Стара відьма вмить виміталася за двері. І воно ще набралося духу припхатися! Ох і жінки ж ниньки пішли! Щойно заведеться в неї трохи грошенят, як вона вже гадає, що найвродливіший чоловік — для неї. А найдужче Тереза тішилася тоді, коли пан Пуда заявляв, що капітал, який котрась приносила в посаг, — найбільший з-поміж усіх. Він тоді промовляв: «Мушу вам сказати, ласкава пані, прошу сідати, ласкава пані!» Не важко собі уявити, скільки років мала та цяця. Проте вона все ж таки сідала. Зараз він скаже їй: «Красуне моя, ласкава пані!» Терезу трохи аж острах брав. Вона чекала, поки він роззявить рота, тоді виступала вперед і ставала між ним і тією цяцею. У правій руці Тереза тримала підструганого олівця. Вона казала тільки: «Хвилиночку!» — й після числа, що позначало її капітал, виводила на аркуші гарне О. Її число стояло аж угорі, адже вона була перша жінка з капіталом, яку він зустрів. Тепер вона могла б дещо й сказати, проте лише скромно відходила назад і мовчала. Пан Пуда казав замість неї: «Вельми шкода, ласкава пані, але про це не може бути й мови, ласкава пані!» Після цього декотрі старі відьми пускали сльози. Ще б пак, щастя було так близько, тут не до радощів. Пан Пуда на сльози не зважав. «Спершу треба мати вигляд на тридцять, а тоді можна й плакати», — казав він. Тереза здогадувалася, на кого він натякає, й пишалась. Люди по вісім років ходять до школи й нічого не навчаються. Чому вони не вчаться писати О? Невже це справді таке мистецтво?
Над ранок Терезу охопило таке збудження, що вона не могла влежати. Коли о шостій прокинувся Кін, вона була вже давно готова. Вона сиділа тихо-тихо, прислухаючись до того, як він умивається, як одягається, як обтрушує з книжок пил. Внаслідок її усамітненого життя і його нечутної ходи її вухо почало вирізняти окремі звуки особливо тонко. Хоч у кабінеті лежав килим і Кін був не важкий, вона могла непомильно сказати, в який бік він ступає. Він хтозна й нащо перетинав кімнату то так, то сяк, тільки не підходив до письмового столу. Аж о сьомій Кін зробив йому візит і на хвилю затримався біля нього. Терезі здалося, ніби його ручка коротко щось дряпнула. «От незграба, — промайнуло в неї, — дряпає папір, коли пише О». Вона все чекала — може, перо дряпне ще раз. Після того, що їй довелося зазнати минулої ночі, Тереза розраховувала принаймні на два нулі. Вона здавалася собі ще дуже бідною й бурмотіла: «Вночі все було краще».
Нарешті Кін підвівся й відсунув стільця; він закінчив, ще раз перо не дряпнуло. Тереза стрімко рушила йому назустріч. На порозі вони наштовхнулись одне на одного.