Тереза відчайдушно боролася з пером, яке поривалося писати. Напруження було понад її силу. Від жадібности, люті й утоми вона почала задихатись. Поштовхи, що супроводжували кожен вдих і видих, передавалися руці; її перо щомиті могло забризкати папір чорнилом. Злякавшися цього, Тереза хутко відсмикнула руку. Верхня частина її тулуба випросталась; завваживши це, Тереза відчула полегкість і задихала трохи рівніше. «Ми ж бо люди скромні», — зітхнула вона й, замислившись про втрачені мільйони, хвилини на три урвала свою роботу. Тоді поглянула, чи просохло чорнило, сховала ту гарненьку смужку, згорнула заповіт і поклала його туди, де знайшла. Вона не відчувала жодного задоволення, їй хотілося чогось більшого. Позаяк вона домоглася лише частини того, чого можна було домогтися, її настрій змінився; раптом вона здалася собі авантурницею й вирішила піти до церкви. Адже саме була неділя. На дверях до помешкання вона залишила цидулку: «Я в церкві. Тереза», так ніби ходити туди вже роками було в неї звичайною, природною річчю.
Тереза вибрала найбільшу церкву в місті, собор. Менша тільки нагадувала б їй про те, що вона заслуговує більшого. На сходах їй спало на думку, що вона зодягнена не так, як треба. Вона почувалася дуже пригніченою, та все ж вернулася й поміняла одну синю спідницю на іншу, таку самісіньку. На вулиці Тереза забула помічати, що всі чоловіки озиралися на неї. У соборі їй стало соромно. Люди ж бо сміялися з неї. Хіба в церкві подобає сміятись? Їй до того байдуже, адже вона жінка порядна. «Жінка порядна» Тереза промовила подумки дуже переконливо, тоді проказала ці слова ще раз і сховалася в тихому куточку собору.
Там висіла картина з тайною вечерею, намальована дорогими олійними фарбами. Рама була вся позолочена. А скатерка їй не сподобалась. Люди не розуміють, що гарно, до того ж скатерка вже мала брудний вигляд. Гаманець можна було б помацати рукою, там лежало тридцять гарненьких срібняків; видно їх не було, одначе гаманець був як живий. Його тримав Юда. Той гаманця не віддав би, адже він такий скупій. Юда нікому нічого не дав би. Він такий, як її чоловік. Тим-то і обдурив Спасителя. Її чоловік худий, а Юда гладкий і з рудою бородою. Посередині сидить цікавий чоловік. Таке вже гарненьке в нього обличчя, зовсім бліде, а очі достоту такі, як і мають бути. Цей знає все. Він цікавий, але й тямковитий теж. Уважно розглядає гаманець. Йому, перепрошую, кортить знати — скільки. Комусь іншому шилінги треба полічити, а йому це не потрібно, він і так бачить. Її чоловік — брудний, аморальний тип. Іде на таке задля двадцятьох шилінгів. Її круг пальця не обведеш, досі там стояла сімка. А він хутенько зробив із неї п’ятірку. Тепер це дві тисячі. Цікавий чоловік сваритиметься. А що вона може вдіяти? Вона ж — як та біла голубка. Ота, що саме пролітає в нього над головою. Голубка вся аж сяє, тому що вона зовсім невинна. Так забаглося художникові. Йому, либонь, видніше, то діло його. Вона — це біла голубка. А Юда нехай тільки спробує. Ні, її він не схопить. Вона полетить куди схоче. Вона полетить до цікавого чоловіка, вона розуміє, що гарно. Юді нічого сказати. Доведеться йому повіситись. Тут йому й гаманець не зарадить. Гаманець після нього якраз і зостанеться. Гроші її. Вона — біла голубка. Юді це невтямки. У голові в нього тільки гаманець. Через той гаманець він і цілує рідного нашого Спасителя й ошукує його. Зараз прийдуть воїни. Вони схоплять його. Нехай тільки спробують! Вона виступить наперед і скаже: «Це — не Спаситель. Це пан Вульгер, простий службовець із фірми «Велетель і мати». Не смійте його чіпати! Я його дружина. Юда хоче його піддурити. А він ні в чому не винен!» Вона має подбати, щоб з ним нічого не сталося. Нехай би цей Юда вже скоріше повісився. Вона — біла голубка.
Тереза стояла навколішках перед картиною й молилася. Знов і знов вона оберталась на білу голубку. Вона казала про це від щирого серця й не зводила з нього очей. Потім вона пурхнула цікавому чоловікові в руки; він ніжно погладив її, бо вона раз у раз його рятувала; з голубами так завше обходяться.
Підвівшись, Тереза здивовано відчула свої коліна. На мить у неї зринув сумнів, чи це вони-таки, тож помацала їх рукою. Коли Тереза виходила з церкви, над людьми сміялася вже вона. Тереза сміялася, як це вона вміла, не сміючись. Люди мали поважний вигляд, їм було соромно. Та й що то були за обличчя — самі злочинці! Хто тільки до церкви не ходить, усі ж бо знають. Скриньку, до якої збирали гроші, їй пощастило обминути. Перед порталом кублилося безліч голубів, проте білих серед них не було. Тереза пошкодувала, що не має чим їх погодувати. Вдома черствіло й бралося пліснявою стільки хліба. За собором на кам’яну скульптуру сів справжній білий голуб. Тереза придивилася: то був Ісус Христос, що знемагає від зубного болю. «Щастя, що в цікавого чоловіка не такий вигляд, — подумала вона. — А то йому, либонь, було б соромно».