Закляклість
Два дні минули в мовчанні й напівзабутті. Щойно Кін очуняв, він зважився тайкома замислитись над тим, у яку халепу вскочив. Щоб силоміць повернути його розум у її колію, побоїв потрібно було багато. Він дістав їх іще більше. Якби вони протривали на десять хвилин менше, він удався б до будь-якої помсти. Тереза, мабуть, відчула цю небезпеку, тому лупцювала до останку. Кін так охляв, що вже нічого не хотів, і боявся тільки одного: нових побоїв. Коли вона підходила до ліжка, він тремтів, як побитий пес.
Вона ставила йому миску з їжею на стілець поруч із ліжком і ту ж мить відверталась. Йому не вірилося, що знов можна щось попоїсти. Поки він лежав хворий, вона робила цю дурницю. Він підсовувався ближче до миски й над силу злизував трохи її милостині. Тереза чула, як він жадібно плямкає, і ледве стримувалася від спокуси запитати: «Чи ж смачно було?» Вона позбавляла себе й цієї втіхи, дістаючи натомість винагороду в тому, що згадувала про одного жебрака, якому чотирнадцять років тому щось подала. Той не мав ані рук, ані ніг, яка, перепрошую, то вже була людина. А скидався він, однак, на пана небожа. Вона б йому взагалі нічого не дала; всі люди — дурисвіти; спершу вони буцімто каліки, а вдома раптом робляться здоровими-здоровісінькими. А той каліка й каже: «Як ся має ваш пан чоловік?» Це було так дотепно! Йому дісталася гарненька десятиґрошова монета. Вона сама кинула її в його капелюх. Адже він був такий упосліджений. Подавати милостиню Тереза не любить, вона не подає її взагалі. Просто вона робить винятки, тож чоловікові й перепадає щось поїсти.
Кіна, жебрака, мучив страшний біль, але кричати він остерігався. Замість відвернутись до стіни, він не зводив очей з Терези, стежачи за її поведінкою з недовірою і страхом. Вона рухалася тихо і, хоч була й важка, спритно. Чи, може, то сама кімната була причиною того, що Тереза так зненацька з’являлася й так само зненацька знову зникала? Очі її злісно зблискували; це були очі кішки. Коли вона хотіла щось сказати і, ще не роззявивши рота, сама себе й перебивала, це нагадувало котяче шипіння.
Кровожерний тигр вийшов полювати людей, накинувши на себе шкіру й одяг молодої дівчини. Вона стояла посеред вулиці, плакала й була така вродлива, що один вчений, проходячи повз неї, спинився. Хитрощами й брехнею вона викликала в нього співчуття, і він узяв її до себе додому за одну з багатьох своїх дружин. Він був чоловік дуже відважний і любив спати переважно в неї. Якось уночі вона скинула з себе дівочу шкіру й розпанахала йому груди. Вона зжерла його серце й вистрибнула у вікно. Осяйну шкіру покинула на підлозі. І шкіру, й самого вченого знайшла одна з колишніх його дружин. Жінка кричала до знемоги, закликаючи чаклунські сили, що повертають мертвих до життя. Вона впала так низько, що пішла до наймогутнішого в тих краях чоловіка, одного божевільного, який жив серед нечистот на базарному майдані, й цілими годинами валялась у нього в ногах. На очах у людей той божевільний харкав їй у руку, й вона мусила ковтати те харкотиння. Багато днів вона плакала й побивалася, бо кохала покійного чоловіка й без серця. З ганьби, яку вона ковтала задля нього, в теплому ґрунті її грудей виросло нове серце. Вона вклала його в чоловіка, і він знов повернувся до неї.
У Китаї трапляються жінки, які вміють кохати. В Кіновій бібліотеці є тільки тигр. Але він ані молодий, ані вродливий, а замість осяйної шкіри носить накрохмалену спідницю. Для цього тигра серце вченого важить менше, ніж його кістки. Найжорстокіший китайський дух поводиться шляхетніше, ніж суща Тереза. Ох, якби вона була тільки духом, то не змогла б його побити. Йому хотілося вислизнути зі своєї шкіри й залишити її Терезі — нехай б’є. Його кісткам потрібен спокій, його кістки мають відпочити, без кісток науці смерть. Чи вона й власну постіль віддухопелила так, як його? Підлога під її кулаками не провалилась. Цей будинок бачив на своєму віку багато чого. Він давній і, як усе давнє, зведений добротно, міцно. Вона й сама може бути прикладом цього. Треба тільки подивитися на неї неупереджено. Позаяк вона — тигр, то працездатніша від будь-якої іншої жінки. Щодо цього вона не поступиться навіть сторожеві.
Іноді ві сні він штурхав її в спідницю доти, доки вона, Тереза, падала. Тоді він стягав за поділ з неї спідницю. Напохваті раптом виявлялися ножиці, й він розрізав спідницю на дрібненькі клаптики. Він мав з цим дуже багато мороки. Порізавши спідницю, він казав собі, що клаптики надто великі; вона ще, чого доброго, знов постулює їх докупи. Тому він навіть не підводив очей і починав роботу спочатку: розрізав кожен клаптик начетверо. Потім висипав на Терезу цілий мішок дрібненьких синіх клаптиків. Як ті клаптики потрапляли до мішка? Вітер здував їх із неї в його бік, вони прилипали до нього, він відчував їх, ці синці, на всьому тілі й гучно стогнав.