Від дев’ятої ранку до сьомої вечора Кін сидів у цій своєрідній позі. На столі лежала розгорнена книжка, щодня та сама. Він на неї навіть не дивився. Погляд його блукав десь далеко-далеко. У дружини ще ставало глузду не заважати йому виконувати цей номер. Вона ревно снувала по кімнаті. Він зрозумів, якою великою мірою господарювання стало її другою натурою, і притлумлював недоречну посмішку. Монументального давньоєгипетського сфінкса Тереза обходила десятою дорогою. Вона не підступала до нього ні з їжею, ні з лайкою. Кін заборонив собі голодувати й вдаватися до інших фізичних тортур. О сьомій він пропускав крізь камінь тепло й подих, і той швидко оживав. Кін очікував, коли Тереза опиниться в найвіддаленішому кутку кімнати. Він умів несхибно визначати, на якій відстані від нього вона зупинилась. Потому підхоплювався й хутко виходив з дому. Їв Кін у готельчику один-однісінький раз на день і від утоми мало не засинав за столом. Він розмірковував про труднощі минулого дня й, коли йому спадала на думку якась гарна ідея на другий день, схвально кивав головою. Кожного, хто зважився б стати такою самою, як він, статуєю, Кін викликав би позмагатися. Ніхто такого бажання не виявляв. О дев’ятій він лежав у ліжку й спав.
Тереза теж помалу призвичаювалася до скрутних умов. Вона вільно порядкувала в своїй новій кімнаті, де їй ніхто не заважав. Уранці, перше ніж натягти панчохи й узути черевики, вона ніжно проводила ногами туди-сюди по килимі — найкращому в усьому помешканні. Плям від крови на ньому вже не залишилось. Її давнім мозолям було приємно, коли їх лоскотав килим. Поки Тереза його торкалась, у голові в неї пропливали картини, одна краща від одної. Милуватися ними перебивав знову ж таки чоловік, який нічого їй не дозволяв.
У своєму тихому існуванні Кін досяг такої майстерности, що навіть стілець під ним — ця давня, норовлива річ — порипував тільки вряди-годи. Ті три-чотири рази на день, коли серед тиші стілець нагадував про себе тим настирливіше, завдавали Кінові особливих прикрощів. Він вважав, що це — перша ознака втоми, а відтак намагався пропускати порипування повз вуха.
А Тереза, зачувши його, одразу відчувала небезпеку, вривала своє раювання, хутко пропливала до панчох та черевиків, натягала їх і поверталася до вервечки думок попереднього дня. На гадку знов навертався великий клопіт, який мучив її день і ніч. Чоловіка вона тримала в помешканні тільки з жалощів. Скільки там того місця займає його ліжко. Їй потрібні ключі від письмового столу. Саме там і лежить його банкова книжка. Поки вона не дісталася до банкової книжки з отою рештою, Тереза дозволить йому пожити ще кілька днів під її дахом. Може, він усе ж таки згадає про це, і йому стане соромно, що поводився з нею так підло. Коли там, де він сидів, щось ворушилось, її починав брати сумнів у тому, чи пощастить запопасти банкову книжку, хоч загалом Тереза була в цьому впевнена. З боку того пенька, яким Кін сидів майже повсякчас, спротиву вона не боялася. Від живого чоловіка вона сподівалася найгіршого, навіть того, що він викраде її банкову книжку.
Надвечір напруження і в ньому, і в ній неабияк зростало. Він докладав останніх своїх зусиль, щоб не потеплішати передчасно. Її розбирала лють на саму думку про те, що зараз він знов піде до ресторану, де жертиме й дудлитиме за її гроші, зароблені тяжкою працею, хоч від них і так майже нічого не зосталося. Чи ж довго ще він отак жируватиме, не приносячи грошей додому?