Порожні шухляди вона запихає назад у стіл спідницею. Топчеться ногами по рукописах на підлозі. Їй чхати на те, що лежить зверху. В скаженій люті шматує все, що знаходить в останній шухляді. Безпорадний шурхіт паперу пропікає його до кісток. Він притлумить у собі жар, він підведеться холодним каменем, він розтрощить її об себе. Він збере її шматки й розтопче ті шматки на порох. Він накинеться на неї, вдереться в неї страшною єгипетською мукою. Він схопить себе, скрижаль десятьох заповідей, і поб’є нею свій народ. Його народ забув про Божу заповідь. Бог усемогутній, і Мойсей погрозливо підносить свою десницю. Хто такий самий твердий, як Бог? Хто такий самий холодний, як Бог?
Зненацька Кін підводиться й важко падає на Терезу. Він і далі німує, затиснувши собі вуста зубами, мов щипцями; якщо він забалакає, він уже не камінь; зуби його глибоко впинаються в язик.
— Де банкова книжка? — пронизливо верещить Тереза перед тим, як розпастися на шматки. — Де банкова книжка? П’яниця... злочинець... злодій!
Вона шукала банкову книжку. Він посміхається, коли чує її останні слова.
Та вони не останні. Тереза хапає його за голову й штовхає до столу. Вона штурхає його ліктями під ребра й кричить:
— Геть із мого помешкання!
Вона плюється, вона плює йому межи очі. Він усе відчуває. Йому боляче. Він не камінь. Позаяк вона не розбивається, розбивається його мистецтво. Все — брехня, віри нема. Бога нема. Він випручується. Він захищається. Він дає відсіч. Він влучає в неї, кістки в нього гострі.
— Я поскаржуся! Злодіїв — до в’язниці! Поліція знайде! Злодіїв — до в’язниці! Геть із мого помешкання!
Вона смикає його за ноги, щоб він упав. На підлозі вона вже позбиткується, як того разу. Це їй не вдається, він чолов’яга міцний. Тоді вона хапає його за комір і витягує з помешкання. Вона з гуркотом хряпає за ним дверима. На сходах він дозволяє собі впасти. Все ж таки він стомився. Двері знову відчиняються. Тереза викидає пальто, капелюха й теку.
— Не смій більше жебрати! — кричить вона й зникає.
Теку Тереза віддає, бо в ній нічого нема. Всі книжки у неї в помешканні.
Банкова книжка у нього в кишені. Він щасливо притискає її до себе, хоч вона й банкова. Тереза не здогадується, що йде від неї разом із цим жебраком. Де, перепрошую, ви бачили такого злодія, щоб його злочин був завжди з ним?
Частина друга
Безголовий світ
Під ідеальним небом
Відколи Кіна викинули з його помешкання, роботи він мав силу-силенну. Цілими днями він розміреною ходою, вперто обходив місто. Від самісінького рання він був уже на своїх довгих ногах. В обідню пору не дозволяв собі ні попоїсти, ні перепочити. Щоб розрахувати силу, Кін поділив поле своєї діяльности на райони, яких суворо дотримувався. У теці він носив величезну малу міста в масштабі 1:5 000, де зграбними червоними кружальцями позначив книгарні.
Ступивши до крамниці, Кін питав самого господаря. Якщо той був у від’їзді чи вийшов десь перекусити, Кін погоджувався мати справу зі старшим продавцем. «Мені для наукової роботи терміново потрібні такі твори», — казав він і зачитував довгий список, якого на папері не існувало. Щоб імена авторів не повторювати двічі, він вимовляв їх, можливо, аж надто виразно й повільно. Йшлося про твори рідкісні, а невігластво цих людей навіть важко собі уявити. Хоча Кін і читав, а проте скоса уважно придивлявся до облич, які його слухали. Між назвами він робив коротенькі паузи. Він любив ураз ошелешувати свого співрозмовника, який не встиг оговтатися від одного важкого прізвища, ще одним таким самим. Збентежені міни його потішали. Одні просили: «Хвилинку!», інші хапалися рукою за чоло чи за скроні, а він спокійно перелічував книжки далі. Його список охоплював два-три десятки томів. Удома Кін усіх їх мав. Сюди він приходив придбати ці книжки вдруге. Те, що тепер ставало ще одним примірником і обтяжувало його, він збирався згодом обміняти на щось інше чи продати. А втім, ця нова діяльність не коштувала йому жодного гроша. Списки він складав просто на вулиці. До кожної книгарні він заходив з новим. Дочитавши його до кінця, Кін кількома впевненими рухами згортав свій аркуш, ховав його до решти в портмоне, з глибокою зневагою вклонявся й виходив із крамниці. На відповідь він не чекав. Що могли відповісти йому ті бевзні? А якби він почав щось пояснювати їм з приводу книжок, котрі були йому потрібні, то знову згаяв би час. Він і так змарнував цілих три тижні, коли заклякло й нерухомо сидів в отому дивному стані за письмовим столом. Щоб надолужити згаяне, Кін ходив з рання до смеркання, ходив так спритно, так уперто, так наполегливо, що міг би, не впадаючи в марнолюбство, бути задоволеним собою, і він був собою дуже задоволений.