— Як це сталося?
Як мій батько, Чарлі мав би занепокоїтися більше, ніж зацікавитися. Джейкоб розсміявся.
— Вона мене вдарила.
Чарлі також посміхнувся, а я на кухні насупилась, ламаючи лід.
Він розсипався по мисці, я взяла пригорщу здоровою рукою, загорнула лід у кухонний рушник і притулила до зламаної руки.
— Чому це вона тебе вдарила?
— Тому що я її поцілував, — не соромлячись промовив Джейкоб.
— Молодець, хлопче, — привітав його Чарлі.
Я зціпила зуби і пішла до телефону, набрала Едварда на мобільний.
— Белло? — він узяв слухавку з першого ж гудка. В його голосі відчувалось полегшення і радість чути мене. На задньому плані я чула, як гуде мотор «вольво». Він уже був у машині. Це добре.
— Ти забула телефон?… Ой, вибач, Джейкоб довіз тебе додому?
— Так, — пробуркотіла я. — Ти можеш приїхати і забрати мене, будь ласка?
— Вже їду, — відповів він одразу ж. — Щось трапилось?
— Я хочу, щоб Карлайл оглянув мою руку, здається, вона зламана.
У вітальні зробилося тихо, а мені стало цікаво, коли Джейкоб усе-таки втече. Я жорстоко всміхнулась: уявляю собі, як йому було незручно.
— Що трапилось? — випитував Едвард, голос його став без-емоційним.
— Я зацідила Джейкобу, — розповіла я.
— Добре, — холодно сказав Едвард. — Однак мені шкода, що ти забила руку.
Я розсміялася — голос його став таким самим задоволеним, як і у Чарлі.
— Краще б я забила його, — зітхнула я розчаровано. — Але я не завдала йому жодної шкоди.
— Я можу це виправити, — запропонував Едвард.
— Я сподівалась, що ти це скажеш.
Виникла невеличка пауза.
— Це на тебе не схоже, — мовив він обережно. — Що він зробив?
— Поцілував мене, — прогарчала я.
У відповідь я почула тільки звук набираючого швидкість мотору.
У вітальні знову заговорив Чарлі:
— Джейку, може, тобі краще піти?
— Якщо ви не заперечуєте, я ще трохи тут побуду.
— Ти — труп, — пробубонів Чарлі.
— Пес досі там? — нарешті знову заговорив Едвард.
— Так.
— Я вже за рогом, — сказав він похмуро і роз’єднався.
Я поклала слухавку, посміхаючись. Вже чувся звук Едвардової машини, що їхала вулицею. Гальма жалібно заскавуліли, коли він різко натиснув на них, щоб зупинитися перед дверима. Я пішла відчиняти.
— Як твоя рука? — спитав Чарлі, коли я проходила повз нього. Було видно, що Чарлі почувається незручно, а поряд із ним на дивані цілком невимушено розвалився Джейкоб.
Я підняла льодовий компрес, щоб показати руку:
— Вона напухає.
— Може, тобі варто вибирати когось твого розміру для бійки, — порадив Чарлі.
— Може, і варто, — погодилась я і попрямувала до дверей, щоб відчинити їх, бо Едвард уже чекав.
— Дай я подивлюся, — прошепотів він.
Він дбайливо оглянув мою руку, так обережно, що це не завдало мені жодного болю. Його пальці були майже такими ж холодними, як лід, і мені було приємно відчувати його дотики на своїй шкірі.
— Здається, ти маєш рацію щодо перелому, — сказав він. — Я тобою пишаюся. Ти, мабуть, вклала чимало сили в той удар.
— Всю, що мала, — зітхнула я. — Але безсумнівно, цього було недостатньо.
Він м’яко поцілував мою руку.
— Я про це подбаю, — пообіцяв він і покликав: — Джейкобе, — голос його усе ще був тихим і незворушним.
— Спокійно, спокійно, — застеріг Чарлі.
Я почула, як Чарлі важко підводиться з дивана. Джейкоб першим зайшов у передпокій, значно спокійніший від Чарлі, але батько також був неподалік. Обличчя Джейкоба виказувало настороженість і нетерплячість.
— Щоб не було жодних бійок, ви зрозуміли мене? — промовляючи ці слова, Чарлі дивився лише на Едварда. — Я можу начепити свій значок, якщо це зробить моє прохання офіційнішим.
— У цьому немає потреби, — сказав Едвард стриманим тоном.
— Батьку, чому б тобі не заарештувати мене? — запропонувала я. — Я тут єдина, хто роздає стусани.
Чарлі звів брову:
— Джейку, ти хочеш висунути обвинувачення?
— Ні, — Джейк шкірив зуби, він був невиправний. — Я можу зробити це іншим разом.
Едвард скривився.
— Тату, в тебе в кімнаті часом немає бейсбольної бити? Я б хотіла позичити її на хвилинку.
Чарлі спокійно подивився на мене.
— Досить, Белло.
— Поїхали до Карлайла, нехай він огляне твою руку, доки тебе не замкнули в тюремній камері, — сказав Едвард. Він обійняв мене за талію і підштовхнув до дверей.
— Як скажеш, — промовила я, спираючись на нього. Тепер, коли Едвард був зі мною, вся злість десь ділася. Я почувалась затишно, і рука вже не так сильно непокоїла мене.