— Де ти хочеш пообідати? — спитав Чарлі. — Сьогодні грошей не рахуємо.
— Я можу щось приготувати.
— Не мели дурниць. Хочеш піти в «Лодж»? — запитав він завзято.
Взагалі-то я отримувала небагато насолоди від улюбленого ресторану Чарлі, але на даному етапі яка вже була різниця? Я не збиралась їсти в будь-якому разі.
— Звісно, «Лодж» — це круто, чому б ні, — сказала я.
Чарлі широко всміхнувся, а потім зітхнув. Він трохи обернув голову в бік Едварда, насправді на нього не дивлячись.
— Ти також ідеш, Едварде?
Я поглянула на Едварда благальними очима. Він саме опанував вираз свого обличчя, аж тут Чарлі обернувся, щоб подивитися, чому він і досі не здобувся на відповідь.
— Ні, дякую, — натягнуто промовив Едвард, його обличчя було суворим і холодним.
— Ти збираєшся піти десь із батьками? — спитав Чарлі, насупивши брови. Едвард завжди був увічливішим, ніж Чарлі на те заслуговував, і ця несподівана ворожість його здивувала.
— Так. Якщо ви дозволите мені відкланятись… — Едвард раптово розвернувся і гордовито попрямував крізь танучий натовп. Він рухався трохи швидше, ніж завжди, занадто засмучений, щоб підтримувати свій зазвичай бездоганний образ.
— Що я такого сказав? — спитав Чарлі винуватим тоном.
— Не хвилюйся про це, тату, — заспокоїла я його, — не думаю, що це через тебе.
— Ви що, знову посварились?
— Ніхто не сварився. І взагалі, це не твоя справа.
— Ти — моя справа.
Я закотила очі.
— Ходімо їсти.
«Лодж» був переповнений. Як на мене, ця місцина була занадто дорогою та вульгарною, але це був єдиний заклад у нашому місті, схожий на справжній ресторан. Саме тому він був повен відвідувачів на всілякі свята. Я відчужено дивилась на опудало голови лося, що пригнічувало мене, а Чарлі їв реберця і, спершись на спинку стільця, балакав із батьками Тайлера Кроулі.
Було галасливо — всі щойно повернулись із церемонії вручення атестатів, і багато хто теревенив з сусідами, так само як і Чарлі. Я сиділа спиною до вікна й опиралася шаленому бажанню обернутися і пошукати очі того, чий погляд я зараз відчувала на собі. Я знала, що нічого не знайду. Але так само я знала, що він ніколи не залишить мене незахищеною, навіть на секунду. Особливо після того, що я йому розповіла.
Обід затягувався. Чарлі, заклопотаний спілкуванням, їв занадто повільно. Я відщипувала шматочки від свого бургера та ховала їх у серветку, коли була певна, що батькову увагу займає щось інше. Мені здавалось, що проминуло вже безліч часу, та коли я знов подивилась на годинник, на який я поглядала набагато частіше, ніж необхідно, то побачила, що стрілки просунулись зовсім мало.
Кінець кінцем Чарлі отримав свою решту і поклав чайові на стіл. Я підвелася.
— Ти поспішаєш? — запитав він.
— Хочу допомогти Алісі з вечіркою, — заявила я.
— Гаразд, — він одвернувся від мене, щоб з усіма попрощатися. А я вийшла надвір і чекала його біля авто. Я сперлась на пасажирські дверцята, чекаючи, доки Чарлі нарешті витягне себе з імпровізованої вечірки. На стоянці було майже темно, хмари нависли такі щільні, що навіть важко було визначити, сіло сонце вже чи ні. Повітря було важким, ніби збиралось на дощ.
У сутінках щось ворухнулось.
Я трохи не скрикнула, але потім зітхнула з великим полегшенням, коли з темряви випірнув Едвард.
Не кажучи ані слова, він міцно пригорнув мене до грудей. Холодною рукою Едвард узяв мене за підборіддя і повернув обличчя так, щоб можна було притиснутись своїми жорсткими губами до моїх. Я відчувала, які його вуста напружені.
— Як ти? — спитала я, тільки-но він дав мені змогу дихати.
— Не дуже, — тихо промовив він, — але я дав собі раду. Вибач, що не стримався там, на церемонії.
— Це я винна. Мені слід було зачекати, розповісти тобі все пізніше.
— Ні, — не погодився він. — Я мав про це дізнатися. Не можу повірити, що сам одразу не зрозумів усього!
— В тебе голова була іншим забита.
— А в тебе ні?
Він раптово знов мене поцілував, не давши змоги відповісти.
І за мить відсторонився.
— Чарлі вже йде.
— Я попросила його відвезти мене до тебе додому.
— Я ітиму слідом за тобою.