— Привіт, Белло!
Грудний голос Джейкоба пролунав, коли виникла пауза в музиці, і я, зла сама на себе, обернулась, почувши своє ім’я.
На порозі стояв не один вовкулака, а цілих три. Джейкоб при йшов у супроводі Квіла та Ембрі. Вони обоє мали страшенно напружений вигляд, очі бігали по кімнаті так, наче вони потрапили до будинку з привидами. Ембрі тремтячою рукою досі притримував двері, ладний щомиті втекти, якщо знадобиться.
Джейкоб махав мені рукою, значно спокійніший за інших, лише ніс його зморщився від огиди. Я також йому помахала, що означало «прощавай», і продовжила пошуки Аліси. Я протиснулась у проміжок між спинами Конора та Лорен. Джейк виник невідомо звідки, поклав руки мені на плечі й повернув мене в тінь кухні. Мене хитнуло від його жесту, але він схопив мене за здоровий зап’ясток і вишарпнув з натовпу.
— Дружній прийом, — зауважив Джейкоб.
Я висмикнула руку та сердито запитала:
— Що тут робиш ти?
— Ти мене запросила, пам’ятаєш?
— В разі, якщо мій правий хук був не надто красномовним, перекладаю — то було скасування запрошення.
— Не будь злюкою. Я приготував тобі подарунок на випускний і все таке.
Я схрестила руки на грудях. Мені зовсім не хотілося сваритися з Джейкобом просто зараз. А хотілося мені знати, щó побачила Аліса і щó Едвард із Карлайлом про все це думають. Я витягла шию, визираючи з-за Джейкобового плеча і намагаючись відшукати в натовпі бодай когось із Калленів.
— Поверни його назад до крамниці, Джейку. Мені потрібно дещо зробити…
Він затулив мені огляд, тим самим привертаючи мою увагу.
— Я не можу його повернути. Я не купляв його в магазині. Я зробив тобі подарунок власними руками. Це зайняло справді багато часу.
Я знов визирнула з-за Джейкоба, але нікого з Калленів досі не було видно. І де вони поділися? Мої очі шукали в темній кімнаті.
— Ох, ну досить, Білко. Не вдавай, що мене тут немає.
— А я і не вдаю, — (я не могла знайти Калленів ніде). — Слухай, Джейку, в мене зараз голова зовсім іншим забита.
Він узяв мене за підборіддя і підняв моє обличчя до себе.
— Шановна міс Свон, чи не могли б ви приділити мені хвилинку вашої дорогоцінної уваги?
Я смикнулась від його доторку.
— Тримай свої руки при собі, Джейкобе! — прошипіла я.
— Вибач! — одразу ж промовив він, піднімаючи долоні у жесті капітуляції. — Мені справді шкода. І за той день вибач мене також. Мені не варто було тебе цілувати. Це була помилка. Мені здалося… я припустив, я маю на увазі, я ввів сам себе в оману, що ти також цього хочеш.
— Ввів сам себе в оману — чудове пояснення.
— Зрозумій мене. І прийми, будь ласка, мої вибачення.
— Гаразд. Вибачення прийняті. А тепер, якщо ти дозволиш…
— Гаразд, — промимрив Джейкоб, його голос прозвучав зовсім по-іншому, тож я навіть припинила шукати очима Алісу і пильно подивилась на нього. Він втупився в підлогу, ховаючи очі. Його нижня губа трохи відвисла.
— Мені здається, тобі краще з твоїми справжніми друзями, — промовив він тим самим пригніченим тоном. — Тож іди.
Я застогнала.
— Ах, Джейку, ти ж знаєш, що це несправедливо.
— Хіба?
— Так, ти повинен це розуміти.
Я відхилилась, намагаючись зазирнути йому в очі. Він задер голову і подивився вдалину, уникаючи мого погляду.
— Джейку?
Він відмовлявся дивитись на мене.
— Гей, ти ж сказав, що приготував мені щось, так? — спитала я. — Чи це все порожні балачки? Де мій подарунок? — моя спроба підбадьорити його видавалася жалюгідною, але вона спрацювала. Він закотив очі, а потім скорчив мені гримасу. Я продовжувала непереконливо грати, виставивши розтулену долоню поперед себе. — Я чекаю.
— Прямо-таки, — саркастично пробуркотів він. Але водночас застромив руку в задню кишеню джинсів і видобув звідти маленький різнокольоровий полотняний мішечок. Той був щільно зав’язаний шкіряними шворочками. І поклав його мені на долоню.
— Ух ти, він гарненький. Дякую, Джейку!
Він зітхнув.
— Подарунок усередині, Белло!
— А-а-а…
Я ніяк не могла впоратися зі шворками. Він знову зітхнув, забрав у мене мішечок і одним легким рухом потяг за праву шворку. Мішечок миттю розв’язався. Я простягла руку, щоб забрати його, але Джейк перевернув мішечок догори дриґом і висипав щось срібне мені на долоню. Металеві ланки тихенько дзенькнули одна об одну.
— Я не робив браслета, — попередив він, — лише кулон.
До однієї з ланок браслета була прикріплена мініатюрна підвіска, вирізьблена з дерева. Я взяла її двома пальцями, щоб мати змогу краще розгледіти. Просто неймовірно, як багато деталей включала в себе ця маленька фігурка — крихітний вовк здавався цілком реалістичним! Він навіть був вирізьблений із якогось червоно-коричневого дерева, що відповідало кольором шкірі Джейкоба.