— Він чудовий! — прошепотіла я. — Ти це зробив сам? Як?
Він знизав плечима.
— Мене Біллі навчив. Але в нього, звісно ж, виходить краще.
— Важко повірити, — прошепотіла я, не відриваючи погляду від крихітного вовка.
— Тобі справді подобається?
— Так, він неймовірний, Джейку.
Спочатку він щасливо всміхнувся, але потім вираз його обличчя скис.
— Що ж, я вирізав його з надією на те, що ти хоч іноді згадуватимеш про мене. А то знаєш як буває, як з очей, так і з думки.
Я проігнорувала це зауваження.
— Допоможи мені його вдягти.
Я простягла лівий зап’ясток, оскільки правий був підв’язаний. Джейк легко застібнув замок, незважаючи на те, що його пальці здавалися занадто великими для такої делікатної роботи.
— Ти його носитимеш? — спитав він.
— Звісно ж.
Він усміхнувся мені тією щасливою усмішкою, яку я так любила бачити на його обличчі.
Я ще трохи подивилась на Джейкоба, але потім мої очі знов рефлексивно пробіглись по кімнаті, знервовано шукаючи хоч якогось сліду Едварда або Аліси.
— Чого ти така стривожена? — поцікавився Джейкоб.
— Нічого, — миттю збрехала я, намагаючись зосередитися. — Я вельми вдячна добі за подарунок, справді. Він мені дуже подобається.
— Белло? — його брови насупились, ховаючи очі в тіні. — З тобою щось коїться, хіба ні?
— Джейку, я… та ні, все гаразд.
— Не бреши мені, в тебе погано виходить. Ти повинна мені сказати, що відбувається. Ми хочемо знати все, — промовив він, вживши множину.
Можливо, він і має рацію. Вовкулаки, звичайно ж, зацікавляться тим, що коїлось. Але я не була впевнена, що вже прийшов час їм повідомити. І я не знатиму цього напевне, доки не розшукаю Алісу.
— Джейкобе, я розкажу тобі геть усе. Тільки дозволь, я сама спочатку з’ясую, гаразд? Мені потрібно поговорити з Алісою.
На його обличчі засвітилось розуміння.
— Ясновидиця щось бачила?
— Так, саме тоді, коли нагрянув ти.
— Це про того кровопивцю, що вдерся до тебе? — прошепотів він, голос ледь пробивався крізь бринькання музики.
— Щось пов’язане, — пояснила я.
Якийсь час він аналізував почуте, схиливши голову набік, і вивчав моє обличчя.
— Ти знаєш щось, про що не хочеш мені казати… щось дуже важливе.
Сенсу брехати не було. Він знав мене занадто добре.
— Так.
Джейкоб пильно зиркнув на мене, а потім обернувся, щоб спіймати погляди своїх братів по зграї, що стояли біля входу, незграбні та зніяковілі. Коли вони побачили вираз його обличчя, то почали спритно рухатись крізь натовп гостей, ніби вони також танцювали. За півхвилини вони вже стояли обабіч Джейкоба, височіючи наді мною.
— Ось тепер. Пояснюй, — скомандував Джейкоб.
Ембрі та Квіл дивились то на мене, то на Джейкоба, розгублено і недовірливо.
— Джейкобе, я не знаю всього, — я продовжувала сканувати кімнату, тепер уже в пошуках порятунку. Вони загнали мене в кут в усіх сенсах цього слова.
— Розкажи все, що ти знаєш.
Вони водночас склали руки на грудях. Це видалось мені трохи смішним, але здебільшого загрозливим.
Аж раптом я побачила Алісу, що спускалася східцями, її біла шкіра сяяла в пурпуровому світлі.
— Алісо! — скрикнула я з полегшенням.
Вона поглянула на мене саме тої миті, коли я її гукнула, незважаючи на те, що глухі баси повинні були проковтнути звук мого голосу. Я енергійно замахала і побачила, як змінився вираз її обличчя, коли вона уздріла трьох вовкулак, що оточили мене. Її очі звузились. Але перед тим її обличчя виказувало напруження і побоювання. Я закусила губу, коли вона підійшла до нас.
Джейкоб, Квіл та Ембрі відсторонилися від неї з тривожними виразами на обличчях. Вона поклала руку мені на талію і прошепотіла на вухо:
— Мені потрібно поговорити з тобою.
— Що ж, Джейку, побачимося пізніше… — промимрила я, коли ми проходили повз хлопців.
Джейкоб перегородив нам шлях, випроставши довгу руку і впершись у стіну.
— Гей, не так швидко.
Аліса витріщилась на нього широко розплющеними очима — вона не вірила побаченому.
— Вибач, що?
— Скажи нам, що відбувається! — прогарчав він у відповідь.
Джаспер виник фактично нізвідки. Не минуло і секунди потому, як Джейкоб перегородив мені та Алісі шлях, а Джаспер уже стояв із другого боку від руки Джейка. Вираз його обличчя мене лякав.