Джейкоб повільно забрав руку. Цей жест був таким, що здавалось, Джейк переборює бажання залишити руку на місці.
— Ми маємо право знати, — проговорив Джейкоб, досі пильно дивлячись на Алісу.
Джаспер став поміж ними, а вовкулаки завмерли поряд.
— Гей, гей, — промовила я з трохи істеричним хихиканням. — Це ж вечірка, ви не забули?
Ніхто не звернув на мене жодної уваги. Джейкоб люто дивився на Алісу, а Джаспер люто поглядав на Джейкоба. Обличчя Аліси раптово стало задумливим.
— Усе гаразд, Джаспере. Взагалі-то він має рацію. Але Джаспер не ослабив своїх позицій.
Я була впевнена, що ще хвилина цієї невідомості — й моя голова просто вибухне.
— Алісо, що ти бачила?
Вона пильно зиркнула на Джейкоба, а потім обернулась до мене, очевидячки, вирішивши: нехай і вовкулаки слухають.
— Було ухвалене рішення.
— Ви збираєтесь у Сієтл?
— Ні.
Я відчувала, як колір мого обличчя перетворюється на смертельно-блідий. Мій шлунок скрутився.
— Вони прямують сюди, — видихнула я.
Хлопці-квілеути мовчки витріщались, ловлячи кожен неусвідомлений рух м’язів на наших обличчях. Вони застигли на місці, але вже не були непорушні. Всі три пари рук тремтіли.
— Так.
— У Форкс? — прошепотіла я.
— Так.
— За?…
Вона хитнула головою, з півслова розуміючи моє запитання.
— Один несе твою червону кофтинку.
Я спробувала ковтнути.
На обличчі Джаспера читався протест. Йому не подобалось обговорювати такі речі в присутності вовкулак, але він мав що сказати з цього приводу.
— Ми не можемо дозволити їм зайти так далеко. Нас не достатньо, щоб захистити місто.
— Я знаю, — відповіла Аліса, її обличчя було спустошеним. — Байдуже, де ми їх зупинимо. Нас усе одно не достатньо, і хтось із них усе одно дістанеться сюди, щоб продовжити пошуки.
— Ні! — прошепотіла я.
Мій голос потонув у гомоні вечірки. Всі навколо: і мої друзі, і сусіди, і вороги, — їли, сміялись і рухались в такт музиці, не відаючи того, що скоро вони зустрінуться з жахом, небезпекою, можливо, навіть зі смертю. Через мене.
— Алісо, — урочисто промовила я. — Мені слід тікати, тікати подалі від вашого дому.
— Це не допоможе. Вони не такі, як мисливці, що ідуть по сліду. Вони все одно спочатку прийдуть сюди.
— Значить, я піду їм назустріч! — якби мій голос не був таким охриплим і натягнутим, я б заверещала. — Якщо вони знайдуть те, що шукають, можливо, заберуться геть, не завдавши шкоди більше нікому!
— Белло! — запротестувала Аліса.
— Стривайте, — наказав Джейкоб низьким переконливим тоном. — Хто прямує сюди?
Аліса зиркнула на нього крижаним поглядом.
— Такі як ми. Їх багато.
— Для чого?
— По Беллу. І це все, що ми знаємо.
— Їх забагато, щоб ви упоралися самі? — запитав він.
Джаспер стримано промовив:
— Ми маємо кілька переваг, собако. Це буде рівний бій.
— Ні, — сказав Джейкоб, і дивна, несамовита напівусмішка торкнулась його вуст. — Це не буде рівний бій.
— Чудово! — прошипіла Аліса.
Досі заклякла від жаху, я витріщилась на Алісу, вловивши в ній зміну. Її обличчя осяяла радість, весь відчай випарувався з її ідеальних рис.
Вона вишкірилася до Джейкоба, а він вишкірився до неї.
— Звісно ж, усе просто зникне, — сказала вона йому самовдоволеним голосом. — Це не зовсім зручно, але беручи до уваги все, що відбувається, я згодна.
— Ми повинні скоординувати наші дії, — мовив Джейкоб. — Для нас це буде нелегко. Все ж таки то більше наша робота, ніж ваша.
— Я б не заходила так далеко, але нам потрібна ваша допомога. Ми не можемо виявляти завелику розбірливість.
— Чекайте, чекайте, чекайте, чекайте, — урвала їх я.
Аліса стояла навшпиньках, Джейкоб схилився над нею, їхні обличчя світилися від хвилювання та збудження, їхні носи скривились від запаху одне одного. Вони нетерпляче зиркнули на мене.
— Скоординувати? — повторила я крізь зуби.
— Ти ж не хочеш сказати, що ви і справді не збирались повідомляти про це нам? — запитав Джейкоб.
— Ви не братимете в цьому участі.
— Твоя ясновидиця так не гадає.
— Алісо, скажи їм — ні! — наполягала я. — Їх повбивають!
Джейкоб, Квіл та Ембрі — всі голосно розсміялись.
— Белло, — промовила Аліса, її голос звучав заспокійливо та впевнено. — Поодинці ми всі можемо загинути. Але разом…
— Ми не матимемо проблем, — Джейкоб закінчив її речення. Квіл знов засміявся.