— Це довга історія.
— Моя розповідь також була довгою. Крім того, я не поспішаю повертатися, — відказала я і поморщилася на саму думку про неприємності, які чекають на мене вдома.
Він зиркнув на мене, почувши приховані нотки в моїх словах.
— Едвард розсердиться на тебе?
— Так, — відповіла я. — Йому дуже не подобається, коли я роблю речі, які, на його думку… ризиковані.
— Такі, як гуляти з вовкулаками.
— Ага.
Джейкоб знизав плечима.
— То не йди. Я посплю на канапі.
— Краще не треба, — попрохала я. — Бо тоді він буде мене розшукувати тут.
Джейкоб напружився, а потім безрадісно посміхнувся:
— Справді буде?
— Можливо, якщо він вважатиме, що мені загрожує небезпека.
— Моя пропозиція залишається в силі.
— Будь ласка, Джейку. Мене це просто вбиває.
— Що саме?
— Те, що ви двоє так прагнете прикінчити один одного! — сказала я з серцем. — Це не дає мені спокою. Чому ви не можете поводитися, як цивілізовані люди?
— Він прагне мене прикінчити? — запитав Джейкоб зухвало, ні на йоту не розчулений моїми скаргами.
— А ти хіба ні?! — я усвідомила, що зірвалася на крик. — Принаймні він поводиться тут по-дорослому. Він знає, що заподіявши шкоду тобі, зашкодить мені — а цього він ніколи не зробить. А тобі, здається, на мене абсолютною начхати!
— Ага, звісно, — пробурмотів Джейкоб. — Він цілковитий пацифіст.
— Ух! — я вирвала долоню, яку він тримав, і відвернулася. А потім, підтягнувши коліна до підборіддя і міцно обхопивши їх руками, спрямувала погляд до обрію. Всередині все клекотіло.
Джейкоб декілька хвилин сидів мовчки. Зрештою він підвівся з землі та присів поруч, пригорнувши мене за плечі. Я струснула його обійми.
— Вибач, — сказав він примирливо. — Я постараюсь виправитися.
Я не відповіла.
— Ти ще хочеш почути про Сема? — запитав він.
Я знизала плечима.
— Як я вже казав, це довга історія. І дуже… дивна. Взагалі в цьому новому житті багато дивного. Я не мав часу, щоб і половину тобі розказати. А те, що сталося із Семом… не знаю, чи мені вдасться це коли-небудь правильно пояснити.
Всупереч роздратуванню, його слова пробудили в мені цікавість.
— Я слухаю, — буркнула я сердито.
Краєчком ока я помітила, як він посміхається.
— Сему було набагато тяжче, аніж нам. Бо він був першим, і нікого не було поруч, аби пояснити, що відбувається. Семів дід помер іще до того, як онук народився, а батька він ніколи не знав. Ніхто не міг розпізнати ознак. І першого разу, коли це сталося — вперше, коли він перевтілився, — він гадав, що збожеволів. Йому знадобилося два тижні, аби заспокоїтися настільки, щоб перевернутися назад.
Це було ще до того, як ти переїхала до Форкса, тому ти не можеш пам’ятати. Семова матір та Лі Клірвотер змусили лісових рейнджерів та поліцію розпочати його пошуки. Люди вважали, що він потрапив в аварію абощо…
— Лі? — здивувалася я. Лі була дочкою Гаррі. Звук її імені наповнив моє серце жалем. Гаррі Клірвотер, з яким Чарлі дружив усе життя, помер минулої весни від серцевого нападу.
Джейкобів голос змінився, став нижчим.
— Так. Лі з Семом кохали одне одного в школі. Вони почали зустрічатися, коли вона тільки перейшла в старшу школу. Коли він зник, то вона просто місця собі не знаходила.
— Але він та Емілія…
— Я ще дійду до цього — це частина історії, — сказав Джейкоб, а потім повільно втягнув повітря й одним махом видихнув.
Яка я була дурна, припускаючи, що до Емілії Сем більше нікого не кохав. Більшість людей закохуються та розлюблюють не один раз за своє життя. Просто я завжди бачила Сема разом з Емілією і тому не могла уявити його з кимось іншим. А ще він так на неї дивився… Це нагадувало мені той погляд, який іноді спалахував у Едвардових очах, коли він дивився на мене.
— Сем повернувся, — продовжив Джейкоб, — але нікому не розповідав, де був весь цей час. Почали ходити чутки, в більшості про те, що він вляпався в якусь історію. А потім одного дня Сем з’явився перед Квіловим дідусем, коли Квіл Атеара-старший гостював у місіс Юлі. Сем потиснув старому руку — Квіл-старший мало не зомлів на місці, — Джейкоб не стримався від сміху.
— Чому?
Джейкоб торкнувся долонею мого обличчя й обернув його до себе — він нахилявся до мене ближче і ближче — зрештою між нами залишалося декілька дюймів. Від його долонь струменів такий жар, наче у нього була гарячка.
— Ох, — вимовила я, ніяковіючи від того, що його обличчя було так близько від мого і його дотик обпікав шкіру.