На порозі кафетерію я побачила Алісу. Її рот скривився, а очі палали від люті.
Я кинула їй один винуватий погляд.
Потім ми погнали по асфальтованій дорозі з такою швидкістю, що мій шлунок залишився десь далеко позаду.
— Тримайся, — заволав Джейкоб.
Я заховала обличчя у нього за спиною, коли ми мчали по автостраді. Я знала, що він скине швидкість, коли ми перетнемо квілеутський кордон. Доти мені треба було протриматися. Я тихо й гаряче молилася, щоб Аліса не погналася за мною і Чарлі мене випадково не побачив…
Ми без пригод дісталися на безпечну територію. Моцик скинув швидкість, Джейк випростався і засміявся. Я розплющила очі.
— Нам удалося! — загорлав він. — Непогано, як для нападу на в’язницю, еге ж?
— Гарно придумав, Джейку.
— Я згадав, ти казала, наче та кровопивця-провидиця не здатна передбачити, що збираюся робити я. І я радий, що ти про це не думала — бо в іншому разі вона б не пустила тебе до школи.
— Саме тому я не обмірковувала цього варіанту.
Він переможно засміявся.
— Що ти збираєшся сьогодні робити?
— Нічого! — засміялася я у відповідь. Як гарно бути вільною!
РОЗДІЛ 8. ТЕРПЕЦЬ
Безцільно блукаючи, ми знову вийшли на берег. Джейкоб досі був переповнений гордості, що винайшов план мого звільнення.
— Гадаєш, вони тебе шукатимуть? — запитав він із на дією у голосі.
— Ні, — я була певна щодо цього. — Але сьогодні увечері вони дадуть мені прочуханки.
Він підняв камінець і жбурнув його стрибати по хвилях.
— Тоді не повертайся, — запропонував він.
— Чарлі це сподобається, — зазначила я із сарказмом у голосі.
— Б’юся об заклад, що він буде не проти.
Я не відповіла. Скоріш за все, Джейкоб мав рацію, і мені нічого не залишалося, як мовчки поскреготіти зубами. Як несправедливо, що Чарлі відчуває таку велику прихильність тільки до моїх квілеутських друзів! Цікаво, чи змінилися б його уподобання, якби він дізнався, що насправді вибір стоїть між вампірами та вовкулаками?
— То який у зграї свіженький скандал? — запитала я жартівливо.
Джейкоб став на місці як укопаний, а потім подивився на мене враженими очима.
— Що таке? Це був жарт.
— А-а, — мовив він і відвернувся.
Я чекала, що він казатиме далі, але він, здавалося, про щось глибоко замислився.
— А що, справді є скандал? — запитала я.
Джейкоб кашлянув.
— Я так звик, що усі завжди про все знають, що й забув, як це — мати власний затишний куточок у себе в голові.
Декілька хвилин ми мовчки йшли уздовж кам’янистого берега.
— То що це? — нарешті запитала я. — Те, про що кожний у твоїй голові вже дізнався?
Він зволікав, наче вирішував, скільки з того можна мені розповісти. Потім зітхнув і мовив:
— Квіл закохався. Це імпринтинг. Він став третім. Інші почали непокоїтися. Мабуть, це трапляється частіше, ніж розповідають легенди… — Джейкоб насупився, а потім повернувся і поглянув на мене. Він дивився мені просто в очі, без жодних слів, а між бровами від зосередження залягли глибокі зморшки.
— Чого ти дивишся? — зніяковівши, запитала я.
Джейкоб зітхнув.
— Та так, нічого.
Джейкоб рушив далі. Він потягнувся — здавалося, несвідомо — і взяв мене за руку. Отак, без жодних слів, ми ступали кам’янистим пляжем.
Я уявила, якими видавалися ми збоку, йдучи берегом і тримаючись за руки — звісно, наче парочка, — і подумала, що треба забрати руку. Але ми з Джейкобом завжди так ходили… Жодних причин, щоб починати зараз з’ясовувати стосунки з цього приводу.
— Чому Квілове кохання викликало такий ажіотаж? — запитала я, побачивши, що він не збирається розповідати далі. — Це тому, що він новенький?
— Аж ніяк.
— Тоді в чому справа?
— Це ще одна з давніх легенд. Пора б уже нам перестати дивуватися, що всі вони — правдиві, — тихо промовив він сам до себе.
— Ти мені скажеш — чи я мушу здогадатися?
— Ти б нізащо не здогадалася. Розумієш, донедавна Квіл завжди проводив час із нами. Його майже ніколи не бачили біля будинку Емілії.
— Квіл теж закохався в Емілію? — запитала я, роззявивши рот від подиву.
— Та ні! Я ж казав, що ти не здогадаєшся. До Емілії в гості приїхали дві її племінниці… і Квіл побачив Клару.
Він не повів далі, і я на мить замислилася над почутим.
— Емілія не хоче, щоб її небога зустрічалася з вовкулакою? Це трохи лицемірно з її боку, — сказала я.
Але я могла зрозуміти, чому саме вона так поводилася. Я знову згадала довгі шрами, які спотворили її обличчя і всю праву руку. Сем утратив контроль лише раз, коли стояв від неї занадто близько. Лише один раз… Я бачила страждання в Семових очах, коли він дивився на те, що з нею зробив, і розуміла, чому в Емілії могло з’явитися бажання захистити від цього свою небогу.