— Вибач, — сказав він. — Я більше не буду таким. Я буду просто Джейкобом.
Я зітхнула.
— Але якщо це те, про що ти думаєш…
— Не хвилюйся за мене, — наполіг він, удавано посміхаючись — занадто широко. — Я знаю, що роблю. Просто скажи мені, якщо я тебе засмутив.
— Я не знаю…
— Ну ж бо, Белло! Ходімо додому й дістаньмо наші моцики. Щоб мотоцикл гарно працював, на ньому треба регулярно їздити.
— Мені заборонено це робити.
— Ким? Чарлі чи крово… чи ним?
— Обома.
На обличчі Джейкоба з’явилася моя знайома усмішка, і водномить він став Джейкобом, якого мені так бракувало, теплим і сонячним.
Я не могла не усміхнутися у відповідь.
Дощ почав стихати, перетворившись у мряку.
— Я нікому не скажу, — пообіцяв він.
— Окрім усіх своїх друзів.
Він урочисто кивнув і підняв праву руку.
— Обіцяю про це не думати.
Я засміялася.
— Якщо зі мною щось станеться, я була у відключці.
— Як скажеш.
Ми ганяли на мотоциклах по польових дорогах навколо Ла-Пуша, аж поки дощ не перетворив їх на суцільну грязюку, та й Джейкоб так зголоднів, що, за його словами, ледве на ногах тримався. Коли ми зайшли до будинку, Біллі радо мене привітав, наче за моїм раптовим поверненням не стояло нічого, окрім бажання провести день із другом. З’ївши по бутерброду, які зробив Джейкоб, ми пішли в гараж, і я допомогла йому помити мотоцикли. Мене не було тут декілька місяців — відколи Едвард повернувся, — але у мене з’явилося відчуття, ніби я перенеслася назад у часі. Це був просто ще один день у гаражі.
— Як гарно, — мовила я, коли Джейкоб діставав із пакета з харчами теплий лимонад. — Я скучила за цим місцем.
Він усміхнувся і поглянув угору на пластикову крівлю, яка двигтіла над нашими головами.
— Так, я тебе розумію. Уся розкіш Тадж-Махалу без клопотів та витрат на подорож до Індії.
— За вашингтонський Тадж-Махал, — виголосила я тост, піднімаючи банку.
Він цокнувся зі мною своєю банкою.
— Пам’ятаєш минулий день Святого Валентина? Здається, тоді ти була тут востаннє — востаннє, коли все було ще… нормально.
Я засміялася.
— Звісно, пам’ятаю. Я продала себе у рабство за коробку цукрових сердечок. Таке не забувають.
Він усміхнувся мені.
— Точно. Гм, рабство. Треба про це поміркувати, — він зітхнув. — Таке відчуття, наче це було багато років тому. В минулій, щасливішій ері.
Я не могла з ним погодитися. Моя щаслива ера панувала зараз. Але я здивувалася, коли зрозуміла, що і в «темних віках» мого життя було багато речей, за якими я сумую. Я поглянула крізь відчинені двері на темний ліс. Знову пустився дощ, але в маленькому гаражі, сидячи поруч із Джейкобом, мені було тепло. Він обігрівав мене, наче піч.
Він провів пальцями по моїй руці.
— Усе дійсно змінилося.
— Так, — сказала я і потягнулася вперед, щоб погладити заднє колесо свого мотоцикла. — Колись Чарлі був мною задоволений. Сподіваюся, що Біллі нічого не розповість йому про сьогоднішнє… — я закусила губу.
— Не розповість. Він, на відміну від Чарлі, не хвилюється через такі дрібниці. Слухай, я так і не вибачився офіційно за ту пригоду з мотоциклами. Пробач, що я настукав на тебе Чарлі. Мені дуже шкода.
Я закотила очі.
— Мені також.
— Мені дуже, дуже шкода.
Він із надією подивився на мене, його мокре, сплутане чорне волосся стирчало навсібіч навколо благального обличчя.
— Ну, гаразд! Тебе пробачили.
— Дякую, Білко!
Ми з усмішкою поглянули одне на одного, а потім його обличчя затьмарилося.
— Того дня, коли я привіз мотоцикл… Я хотів тебе дещо запитати, — сказав він повільно. — Але водночас… не хотів.
Я принишкла — реакція на стрес. Цю звичку я перебрала від Едварда.
— Тоді ти просто упиралася, бо розсердилася на мене, чи ти говорила серйозно? — прошепотів Джейкоб.
— Ти про що? — прошепотіла я у відповідь, хоча точно знала, щó він має на увазі.
Він зиркнув на мене.
— Ти знаєш. Коли ти сказала, що це не моя справа, якщо… якщо він тебе вкусить, — він помітно зіщулився, вимовляючи останні слова.
— Джейку…
До горла підкотив клубок. Я не змогла закінчити.
Він заплющив очі та глибоко вдихнув.
— Ти говорила серйозно?
Він злегка затремтів, але очей не розплющував.
— Так, — прошепотіла я.
Джейк зробив вдих, повільний і глибокий.
— Я так і знав.
Я подивилася на його обличчя, чекаючи, поки він розплющить очі.
— Ти знаєш, що це означатиме? — з раптовим натиском запитав він. — Ти ж це розумієш, правда? Що станеться, якщо вони порушать угоду?