Мотоцикли — річ занадто непрактична для штату Вашингтон. Я продам цей непотріб за першої ж нагоди.
Я завела мотоцикл до Калленівського гаража, величезного як печера, й зовсім не здивувалася, побачивши, що Аліса уже чекала на мене, обережно присівши на край складаного верху свого «Порша». Вона ніжно погладила блискучу жовту поверхню.
— У мене не було нагоди поїздити на ньому, — зітхнула вона.
— Вибач, — просичала я крізь цокотіння зубів.
— Тобі б не завадив гарячий душ, — сказала вона різко, легко вистрибнувши з автомобіля.
— Так.
Вона піджала губи, уважно вивчаючи мій вираз обличчя.
— Хочеш про це поговорити?
— Ні.
Вона кивнула на знак згоди, але з її очей було видно, що вона вмирає від цікавості.
— Хочеш поїхати сьогодні увечері в Олімпію?
— Не зовсім. Мені можна додому?
Вона скривилася.
— Гаразд, Алісо, не зважай. Я залишуся, якщо тобі від цього стане легше.
— Дякую, — зітхнула вона з полегшенням.
Того вечора я лягла спати рано, згорнувшись клубочком на канапі, як і минулого разу.
Було досі темно, коли я прокинулася. І хоча мій розум був затуманений від сну, я втямила, що до ранку ще далеко. Очі знову заплющилися, я спробувала розтягнутися і скотилася на підлогу. Лише за деякий час я збагнула, що лежу на долівці й що там — значно зручніше.
Я перекотилася на спину, протираючи очі. Було набагато темніше, ніж минулої ночі, — хмари занадто щільно вкрили небо, щоб місячне світло могло пробитися крізь них.
— Пробач мені, — сказав Едвард так м’яко, що його голос злився із темрявою. — Я не хотів тебе збудити.
Я напружилася, чекаючи на гнівний вибух — як із його, так і зі свого боку, — але ніщо не порушило спокою, тиші й темряви його кімнати. Я майже відчувала у повітрі солодкий смак нашого возз’єднання, особливий тонкий аромат Едвардового подиху. Порожнеча від нашої недавньої розлуки залишила на вустах свій гіркуватий присмак, який я помітила лише зараз, коли він зник.
Між нами не було жодного напруження. Від нього повівало миром та спокоєм — то була не тиша перед грозою, а ясна чиста ніч, не заплямована навіть думкою про негоду.
Мені було байдуже, що я мала на нього сердитися. Мені було байдуже, що я мала сердитися на будь-кого. Я наблизилася до нього, знайшла у темряві його руки, і пригорнулася до нього. Він обійняв мене і притиснув до грудей. Мої губи жадібно цілували його шию, підборіддя, аж поки не відшукали його вуст.
Деякий час Едвард ніжно мене цілував, а потім засміявся.
— Я вже приготувався до такого несамовитого вибуху люті, проти якого гризлі — це просто дитяче белькотіння. А що отримав натомість? Мабуть, треба тебе частіше злити.
— Дай мені хвильку, щоб зосередитися, — піддражнила я, цілуючи його знову.
— Чекатиму, скільки попросиш, — прошепотів він, не відриваючись від моїх губ і зануривши пальці мені у волосся.
Моє дихання стало частішим.
— Може, вранці.
— Як скажеш.
— Ласкаво просимо додому, — сказала я в той час, як його холодні губи притислися до впадинки під моїм підборіддям. — Я рада, що ти повернувся.
— Це приємно знати.
— М-м-м, — промуркотіла я, оповиваючи руками його шию.
Він обхопив долонями мої лікті, а потім почав повільно проводити руками донизу — по грудях, по талії, по стегнах, аж до колін. Там він на мить зупинився, а потім схопив мене за кісточки і несподіваним різким рухом притягнув мене до себе, так що я опинилася у нього на колінах.
Я затамувала подих. Зазвичай він собі ніколи такого не дозволяв. Незважаючи на холод його рук, мені стало жарко. Його вуста шукали впадинку на моїй шиї.
— Не хотілося б накликати на себе передчасний гнів, — прошепотів він, — але, може, ти мені скажеш, чому протестуєш проти цього ліжка?
Перш ніж я змогла відповісти, перш ніж я навіть змогла достатньо зосередитися, щоб утямити значення його слів, він ліг на спину, так що я опинилася зверху. Він тримав руками моє обличчя, нахиляючи його так, щоб він міг дістати губами до моєї шиї. Моє дихання стало занадто важким і гучним — аж до непристойності, — але мені було не соромно, бо я не могла думати ні про що більше.
— Ліжко? — запитав він знову. — На мій погляд, воно чудове.
— В ньому немає потреби, — ледве видихнула я.
Він притягнув моє обличчя до себе, і я жадібно уп’ялася в нього губами. Повільно, цього разу зовсім повільно він перевернувся, аж поки накрив мене своїм тілом. Він здіймався наді мною обережно, щоб не натиснути ані грамом своєї ваги, але я кожною клітинкою відчувала його холодний мармур. Моє серце закалатало так сильно, що я ледве почула, як він тихо засміявся.