— Не знаю. Я нічого не бачила.
— Такого не може бути… — просичав він.
— Едварде, — сказала я з легеньким докором. Мені не подобалося, коли він говорив з Алісою таким тоном.
Карлайл спробував його заспокоїти.
— Едварде, це тобі не математика.
— Він був у її кімнаті, Алісо. Він може і досі бути там — чекати на неї.
— Я б це побачила.
Едвард гнівно змахнув руками.
— Точно? Ти впевнена?
Коли Аліса відповіла, її голос звучав холодно:
— Ти й так уже змусив мене слідкувати за рішеннями Волтурі, за поверненням Вікторії, стежити за кожним Беллиним кроком. Хочеш іще чогось? Може, мені слідкувати за Чарлі, або за Беллиною кімнатою, або за цілою вулицею? Едварде, якщо я візьму на себе забагато, речі почнуть вислизати з-під моєї уваги.
— Здається, вони вже вислизають, — різонув Едвард.
— Белла постійно була у безпеці. Не було за чим слідкувати.
— Якщо ти спостерігала за Італією, чому ти не побачила, що вони надіслали…
— Я не думаю, що це вони, — заперечила Аліса. — Я б це побачила.
— Хто б іще залишив Чарлі в живих?
Я здригнулася.
— Не знаю, — мовила Аліса.
— Це дуже допомогло.
— Припини, Едварде, — прошепотіла я.
Він обернувся до мене, його обличчя було досі розлючене, зуби міцно зціплені. Якусь мить він дивився на мене, а потім зробив глибокий видих. Його зіниці розширилися, і підборіддя розслабилося.
— Так, Белло, ти права. Вибач, — і він поглянув на Алісу. — Пробач мені, Алісо. Я не повинен був валити всю вину на тебе. Я повівся негідно.
— Я розумію, — відповіла Аліса. — Але мені від цього не легше.
Едвард глибоко вдихнув.
— Гаразд, давайте подивимося на це з погляду логіки. Які є варіанти?
Здалося, що всі одразу відтанули. Аліса розслабилася і відкинулася на спинку крісла. Карлайл повільно підійшов до неї, блукаючи поглядом десь далеко. Есме сіла на канапу навпроти Аліси, підібгавши ноги. Лише Розалія не поворухнулася і продовжувала стояти, повернувшись до нас спиною і дивлячись на скляну стіну.
Едвард підвів мене до канапи і посадив поруч з Есме, яка підсунулася ближче і обійняла мене за плечі. А він узяв мене за руку і міцно стиснув її долонями.
— Вікторія? — запитав Карлайл.
Едвард похитав головою.
— Ні. Запах був незнайомий. Це, мабуть, один із Волтурі, хтось, кого я ще не знаю…
Аліса заперечливо похитала головою.
— Аро ще не давав доручення стежити за Беллою. Я б це побачила. Я на це чекаю.
Едвард різко подивився на неї.
— Ти чекаєш на офіційну команду?
— А ти гадаєш, що хтось грає поодинці? Навіщо?
— Це може бути Гай, — припустив Едвард, обличчя якого знову напружилося.
— Або Джейн, — сказала Аліса. — У них в обох є ресурси, щоб підіслати незнайомця…
Едвард скривився.
— І мотиви.
— Все одно не сходиться, — мовила Есме. — Якби цей хтось, ким би він не був, лаштувався дочекатися Беллу, Аліса би це побачила. Він… або вона… не мали наміру скривдити Беллу. І Чарлі, якщо на те пішло.
Я зіщулилася, почувши ім’я свого тата.
— Усе буде гаразд, Белло, — промовила Есме, погладжуючи моє волосся.
— Але навіщо тоді комусь це робити? — міркував Карлайл уголос.
— Перевірити, чи я досі людина? — висловила я припущення.
— Можливо, — сказав Карлайл.
Розалія зойкнула, достатньо голосно, щоб я почула. Вона продовжувала стояти нерухомо, демонстративно дивлячись у бік кухні. Едвард, навпаки, мав пригнічений вигляд.
Крізь двері, що вели на кухню, увірвався Еммет, слідом за ним — Джаспер.
— Невідомець давно зник, багато годин тому, — оголосив розчаровано Еммет. — Слід веде на схід, потім на південь і обривається на бічній дорозі. Там на нього чекала машина.
— От не пощастило, — пробурмотів Едвард. — Якби він пішов на захід… тоді у тих псів була б гарна нагода стати у пригоді.
Я поморщилася, й Есме погладила мене по плечу.
Джаспер подивився на Карлайла.
— Ми не впізнали запаху. Ось, — він витягнув щось зелене і пом’яте. Карлайл узяв це і підніс до обличчя. Я бачила, як воно переходило з рук у руки — то був зламаний листок папороті. — Може, ви впізнаєте.
— Ні, — сказав Карлайл. — Запах незнайомий. Я його ніколи не зустрічав.
— Може, ми шукаємо у хибному напрямку. Може, це просто збіг… — почала була Есме, але зупинилася, коли побачила, що всі скептично в неї втупилися. — Я маю на увазі не такий збіг, коли якомусь незнайомцю просто заманулося забратися в Беллин будинок. Я подумала, що комусь могло стати просто цікаво. Її оточують наші запахи. Може, він зацікавився, що нас туди привело?