— Ні.
— Яка ти вперта!
— Так.
Почувся різкий глухий звук — пральна машина закашлялась і зупинилась.
— Дурна залізяка, — буркнула я, вириваючись із його обіймів. Я поворушила один-єдиний рушник, який вивів із ладу порожню пральну машину, і ввімкнула її знову.
— Поки я не забула… Чи не міг би ти запитати Алісу, куди вона поділа мої речі, коли прибирала у моїй кімнаті? Я не можу їх ніде знайти.
Він подивився на мене, спантеличений.
— Аліса прибирала у тебе в кімнаті?
— Ну, мені здалося, що саме це вона й робила. Коли приходила взяти піжаму, подушку та інші речі, потрібні, щоб тримати мене в заручниках, — (при цьому я кинула на нього швидкий погляд). — Вона попідбирала усе, що валялося навкруги, — блузки, шкарпетки, — і я не знаю, куди вона їх поклала.
Деякий час Едвард і далі здавався спантеличеним, а потім несподівано ошаленів.
— Коли ти помітила, що твої речі зникли?
— Коли повернулася з удаваної «вечірки в піжамах». А що?
— Я не гадаю, що Аліса що-небудь чіпала — чи то одяг, чи то подушку. А речі, які зникли, — ти їх носила, торкалася, спала на них?
— Так. А що таке, Едварде?
Він був страшенно напружений.
— Речі з твоїм запахом.
— Ой!
Ми втупилися у вічі одне одному.
— Мій гість, — пробурмотіла я.
— Він збирав докази… Довести, що знайшов тебе?
— Навіщо? — прошепотіла я.
— Не знаю, Белло. Але обіцяю, що дізнаюся. Обов’язково дізнаюся.
— Я не сумніваюсь, — мовила я у відповідь, схиливши голову йому на груди. В цей час у мене під вухом у кишені завібрував телефон.
Едвард витягнув трубку і подивився на номер.
— Саме той, із ким я хотів побалакати, — пробурмотів він, а потім розгорнув телефон. — Карлайле, я… — він обірвався, напружено слухаючи, з виразом зосередження на обличчі. — Я перевірю. Послухай-но…
Він розповів про мої зниклі речі, але з того, що я чула, мені здалося, що Карлайл говорив не про нас.
— Може, я піду… — почав був Едвард, але одразу замовк, кинувши оком на мене. — А може, й не варто. Не пускай Еммета самого, ти ж знаєш, як він реагує. Принаймні попроси Алісу, щоб вона придивлялася за тим, що діється. Ми поміркуємо про це пізніше.
Він зі стуком згорнув телефон і запитав:
— Де газета?
— Гм, не знаю. А що?
— Мені треба дещо перевірити. Чарлі вже її викинув?
— Напевно…
Едвард зник.
За мить він повернувся — з новими діамантовими краплинами у волоссі та з мокрою газетою в руках. Розгорнувши її на столі, він швидко пробігся очима по заголовках, а потім схилився над сторінкою, щось уважно читаючи і проводячи пальцем по рядках, які викликали у нього найбільшу цікавість.
— Карлайл має рацію… так… дуже необережний. Молодий і шалений? Чи це бажання убивати? — пробурмотів він сам до себе.
Я підійшла і зазирнула йому через плече.
У заголовку в «Сієтл Таймз» значилося:
То була майже та ж сама історія, з приводу якої декілька тижнів тому скаржився Чарлі: насильство у великому місті, яке вивело Сієтл на перші позиції в країні за кількістю вбивств. Але одним вона відрізнялася — цифри у ній були набагато більші.
— Ситуація погіршується, — промовила я.
Він насупився:
— Точніше, стає зовсім неконтрольованою. Це не може бути роботою лише одного перволітка-вампіра. Що ж насправді діється? Так ніби вони ніколи не чули про Волтурі. Що цілком можливо, гадаю. Ніхто не пояснив їм правил… тоді хто їх створює?
— Волтурі? — повторила я, здригаючись.
— Саме з цим вони постійно борються — з безсмертними, які загрожують нас видати. Коли подібні неприємності сталися кілька років тому в Атланті, вони усе чудово загладили, хоча тоді справи були не такі кепські. Якщо ми не знайдемо способу все владнати, вони втрутяться скоро, дуже скоро. Краще б вони наразі трималися подалі від Сієтла. Коли вони будуть так близько… то можуть вирішити навідатися до тебе.
Я знову здригнулася.
— Що ж нам робити?
— Перш ніж вирішити, нам треба дістати більше інформації. Може, якби нам поговорити з цими перволітками, пояснити їм правила, усе б вирішилося мирно, — він насупився, ніби сам не ймучи у це віри. — Ми почекаємо, поки Аліса дізнається, що відбувається… Ми не хочемо виступати, поки не буде крайньої потреби. Крім того, це не наш обов’язок. Але добре, що у нас є Джаспер, — додав він, в основному сам до себе. — Якщо ми маємо справу з перволітками, він стане у пригоді.