— Яких легенд?
Джейкоб підсунувся поближче до того місця, де я сиділа, обіпершись на невеликий виступ скелі. Поклавши руку мені на плече, він дуже тихо сказав мені на вухо:
— Легенд, які ми завжди вважали міфом. Історій про те, як ми з’явилися. Найперша — це легенда про воїнів-духів.
М’який шепіт Джейкоба послугував своєрідним вступом. Атмосфера різко змінилася навколо догораючого вогнища. Пол та Ембрі випростали спини. Джаред легенько підштовхнув Кім, а потім ніжним рухом посадив її прямо.
Емілія дістала блокнот на пружині та ручку, точнісінько як студентка під час важливої лекції.
Сем, який обіймав її, перегнувся так, щоб дивитися у тому ж напрямку, що і Старий Квіл, який сидів по той бік від нього, — і раптом я втямила, що старійшин на цій раді було не троє, а четверо.
Лі Клірвотер, прегарне обличчя якої досі нагадувало маску, позбавлену емоцій, заплющила очі — не так, наче вона втомлена, а так, наче це допомагає їй зосередитись. Її брат охоче присунувся до старійшин.
Вогонь затріщав, посилаючи в ніч наступний заряд яскравих іскор.
Біллі відкашлявся, і не зробивши жодного вступу на додачу до шепоту свого сина, почав розповідати історію своїм повним глибоким голосом. Виливаючись, слова ставали кожне на своє місце, ніби завчені напам’ять, але не позбавлені почуття і вишуканого ритму, наче поезія, яку читає той, хто її написав.
— Спочатку квілеути були невеликим племенем, — мовив Біллі. — Ми і досі невелике плем’я, але ми ніколи не вироджувалися. Це тому, що в нашій крові в усі часи була присутня магія. Проте ця магія не завжди була така, що дозволяла нам змінювати свою подобу, — це прийшло пізніше. Спочатку ми були воїнами-духами.
Ніколи раніше я не помічала цього тону величності у голосі Біллі Блека, хоча тепер мені стало зрозуміло, що ці владні нотки завжди були в ньому присутні.
Ручка Емілії бігала по сторінці, намагаючись не відстати від його розповіді.
— Спочатку наші пращури осіли на узбережжі затоки і стали умілими човнярами і рибалками. Але плем’я було маленьке, а затока багата на рибу. Тоді інші поклали око на нашу землю, але нас було замало, щоб її утримати. Більше плем’я виступило проти нас, і ми сіли на човни, щоб урятуватися.
Кагелега був не першим воїном-духом, але ми не пам’ятаємо легенд, які були до нього. Ми не пам’ятаємо, хто відкрив цю силу, чи як нею користувалися до цього нашестя. Але Кагелега був першим великим Духом-Вождем у нашій історії. У цій трагічній ситуації Кагелега скористався магією, щоб захистити нашу землю.
Він та всі його воїни вийшли із човнів — не їхні тіла, а їхні душі. Жінки лишилися наглядати за тілами і боротися з хвилями, а душі чоловіків полинули назад до затоки.
Фізично вони не могли чіпати вороже плем’я, але у них була інша зброя. Легенди розповідають нам, що вони здатні були насилати урагани на табори своїх ворогів, додавати гучне скавуління у вітер, яке наводило жах на супротивника. Перекази також говорять, що тварини були здатні бачити духів-воїнів, розуміти їх та виконувати їхні прохання.
Кагелега зі своєю армією душ зчинили хаос серед завойовників. У того загарбницького племені були зграї великих псів з густим хутром, яких вони використовували для того, щоб тягнули нарти на льодяній півночі. Воїни-духи обернули собак проти хазяїв, а потім спричинили потужне нашестя кажанів із печер, що у скелях. Вони викликали виючі вітри, аби собаки дужче налякали людей. Собаки та кажани перемогли. Ті, хто вижив, порозбігалися хто куди, називаючи нашу затоку проклятим місцем. Собаки побігли на волю, коли воїни-духи їх відпустили. Квілеути повернулися у свої тіла і до своїх дружин переможцями.
Інші сусідні племена, го та макá, уклали угоди з квілеутами. Вони не захотіли мати справу з нашою магією. Ми жили з ними в мирі. А коли на нас нападали вороги, воїни-духи виганяли їх геть.
Покоління змінювалися. Потім прийшов останній великий Дух-Вождь, Тага Акі. Він прославився своєю мудрістю і миролюбністю. З ним люди були багаті й задоволені.
Але був один чоловік, Утлапа, який не був задоволений…
Навколо вогнища почулося тихе сичання. Я не встигла побачити, звідки воно походило. Біллі його проігнорував і далі розповідав легенду.
— Утлапа був одним із найсильніших воїнів-духів Вождя Таги Акі — могутній чоловік, але водночас жадібний. Він уважав, що плем’я повинно використати магію для того, щоб розширити свої землі, поневолити го та макá і побудувати імперію.