Тепер, коли воїни ставали духами, вони могли читати думки одне одного. Тага Акі побачив, про що мріє Утлапа, і розгнівався на нього. Утлапі наказали залишити плем’я і ніколи більше не відділяти дух від тіла. Утлапа був сильний, але воїни вождя переважали його чисельно. У нього не було іншого вибору, як піти. Розлючений вигнанець переховувався у лісі поблизу, дожидаючи нагоди поквитатися з вождем.
Навіть у мирні часи Дух-Вождь невсипуще дбав про захист своїх людей. Часто він ходив у священне таємне місце у горах. Там він виходив зі свого тіла і прочісував ліси та узбережжя, перевіряючи, чи не наближається яка-небудь загроза.
Одного дня, коли Тага Акі пішов виконувати цей обов’язок, Утлапа рушив за ним. Спочатку Утлапа хотів просто убити вождя, але цей план мав свої недоліки. Звичайно, воїни-духи шукатимуть його, аби стерти з лиця землі, й наздоженуть його раніше, ніж він устигне втекти. І поки він сидів поміж камінням і дивився, як вождь полишає тіло, йому на думку спав інший план.
Тага Акі залишив своє тіло у секретному місці й полетів з вітрами, аби пильнувати за своїм народом. Утлапа трохи почекав, поки дух вождя відлетів на чималу відстань.
Тієї ж миті, коли Утлапа приєднався до нього у світі духів, Тага Акі дізнався про це, як і дізнався про злочинний план Утлапи. Він помчав назад до свого таємного місця, але навіть вітри не були достатньо швидкими, щоб його врятувати. Коли він повернувся, його тіла вже там не було. Тіло Утлапи лежало бездушним, але Утлапа не вийшов із тіла Таги Акі, щоб утекти від вождя, — руками Таги Акі він перерізав своєму тілу горло.
Тага Акі погнався вниз по горі за своїм тілом. Він завивав на Утлапу, але Утлапа не зважав на нього, ніби то був звичайний вітер.
З відчаєм спостерігав Тага Акі, як Утлапа посів його місце вождя квілеутів. Протягом кількох тижнів Утлапа нічого не робив, поки не упевнився: всі повірили у те, що він — Тага Акі. Потім почалися зміни. Найперше він заборонив усім воїнам заходити у світ духів. Він стверджував, що у нього було видіння про небезпеку, але насправді він боявся. Він знав, що Тага Акі чекатиме нагоди розповісти про те, що сталося. Утлапа боявся і сам заходити у світ духів, знаючи, що Тага Акі швидко займе своє тіло. Відтак його мрії про завоювання на чолі армії воїнів-духів стало неможливо здійснити, і він намагався задовольнити себе керівництвом у племені. Він став тягарем для квілеутів: домагався привілеїв, котрих Тага Акі ніколи не просив, відмовлявся працювати з рештою воїнів, узяв другу молоду дружину, а потім третю, хоча дружина Таги Акі ще була жива — це було щось нечуване для племені. Тага Акі спостерігав за ним у безпорадному гніві.
Якось Тага Акі спробував убити своє тіло, аби звільнити плем’я від забаганок Утлапи. Він прикликав із гір лютого вовка, але Утлапа сховався за своїми воїнами. Коли вовк загриз молодого парубка, який захищав ватажка-самозванця, Тага Акі відчув несказанне горе. Він відізвав вовка назад.
Усі легенди розповідають нам, що бути воїном-духом дуже нелегко. Бути вільним від свого тіла радше страшно, ніж весело. Ось чому люди використовували свою магію лише в разі потреби. Самотні подорожі вождя, коли він тримав варту, були його тягарем і самопожертвою. Безтілесність збиває з пантелику, спричиняє незручності й наводить страх. Тага Акі уже так довго перебував поза межами свого тіла, що зневірився. У нього з’явилося відчуття, що він приречений, що йому ніколи не дістатися до краю обіцяного, де на нього чекають пращури, що він застряг у цьому пекельному небутті навічно.
Велетенський вовк ходив слідом за Тагою Акі, поки той блукав лісом, знемагаючи від болю. Вовк був дуже великий для свого виду і дуже гарний. Раптом Тага Акі позаздрив німій тварині. Принаймні у неї було тіло. Принаймні у неї було життя. Навіть життя у звіриній подобі було б кращим за цю жахливу порожню свідомість.
І потім у Таги Акі з’явилася ідея, котра змінила усіх нас. Він попросив великого вовка знайти для нього місце, поділитися тілом. Вовк погодився. Тага Акі увійшов у вовче тіло із вдячністю й полегшенням. То було далеко не людське тіло, але краще за порожнечу світу духів.
Як одне ціле, чоловік і вовк повернулися до селища на берегу затоки. Люди з переляку розбігалися і звали воїнів на допомогу. Прибігли воїни, щоб зустріти вовка лезами своїх списів. Утлапа, звичайно, залишався в укритті.
Тага Акі не нападав на своїх воїнів. Він повільно відступав перед ними, розмовляючи з ними очима і намагаючись скавуліти мелодіями пісень свого народу. Воїни почали розуміти, що це не звичайний вовк і що ним управляє якийсь дух. Старший воїн на ім’я Ют вирішив порушити наказ фальшивого вождя і спробувати поспілкуватися з вовком.