— Але ти навіть не дочекалася, поки я ковтатиму корову, — він засміявся. — Ні, я радий, що тобі сподобалося. Мені було… добре. Що ти була поруч.
Я помітила, як у темряві неподалік щось рухається — щось бліде маячило поміж чорними деревами. Крокувало туди-сюди.
— Він такий нетерплячий, еге ж? — сказав Джейкоб, зауваживши мою метушливість. — Іди. Але щоб скоро прийшла знову, гаразд?
— Звичайно, Джейку, — пообіцяла я і, клацнувши, відчинила дверцята. Холодне повітря оросило мої ноги, примусивши мене здригнутися.
— Спи, Білко. Не хвилюйся ні про що — я вартуватиму тебе всю ніч.
Уже стоячи однією ногою на землі, я завагалася.
— Ні, Джейку. Відпочивай. Зі мною все гаразд.
— Ага, звісно, — сказав він, але це звучало радше ніби поступка, а не згода.
— Добраніч, Джейку. Дякую.
— Добраніч, Белло, — прошепотів він, коли я вийшла у темряву.
На лінії кордону мене спіймав Едвард.
— Белло, — мовив він із помітним полегшенням у голосі, а його руки міцно стиснули мене в обіймах.
— Привіт. Вибач, що так пізно. Я заснула і…
— Я знаю. Джейкоб усе пояснив, — він попрямував до машини, і я безживно поплелася поруч. — Ти втомлена? Я можу тебе понести.
— Все нормально.
— Зараз відвеземо тебе додому, у ліжко. Ти гарно провела час?
— Так, це було неймовірно, Едварде. Якби ти також міг прийти! Навіть не можу пояснити. Джейків тато розповідав нам старовинні легенди, і то було схоже… схоже на чари.
— Ти обов’язково мені їх розкажеш. Потому як поспиш.
— У мене все одно так не вийде, — відповіла я і позіхнула на весь рот.
Едвард захихикав. Потім він відчинив мені дверцята, посадив мене в машину і пристебнув ремінь.
Раптом повз нас промчало яскраве світло. Я помахала у напрямку Джейкобових фар, але не знаю, чи побачив він цей жест.
Тієї ночі (потому як я прошмигнула повз Чарлі, який майже не дав мені прочуханки, як я того очікувала, оскільки Джейкоб подзвонив і йому також) я не завалилася одразу в ліжко, а вистромилася у вікно, чекаючи появи Едварда. Ніч була на диво холодною, майже зимовою. Увечері, на скелях під вітром, я зовсім цього не помітила — і не так через близькість вогню, як через те, що поруч сидів Джейкоб.
Почався дощ, і крижані краплини бризнули мені в обличчя.
Темрява стояла така непроглядна, що було важко щось розгледіти за чорними трикутниками ялин, які хилилися і хиталися від вітру. Але я все одно напружила погляд, виглядаючи в тому буревії інші силуети. Он бліда фігура рухається, наче привид, серед тої чорноти… чи, може, то туманний обрис велетенського вовка?… Але мій зір був заслабким, щоб розібрати.
Раптом поруч зі мною темрява легенько заворушилася. Едвард прослизнув крізь відчинене вікно — його руки були холоднішими за дощ.
— Джейкоб також там? — запитала я, затремтівши, коли Едвард узяв мене в обійми.
— Так… десь там. І Есме — на шляху додому.
Я зітхнула.
— Це нерозумно! Там так холодно і мокро.
Я знову затрусилася.
Він засміявся.
— Це лише тобі холодно, Белло.
Уві сні тієї ночі мені також було холодно. Може, це через те, що я спала у Едвардових обіймах. Але мені снилося, що я — надворі, навколо вирує буря, і вітер задуває волосся мені в обличчя і сліпить очі. Я стою на скелястій дузі Першого пляжу, намагаючись упізнати ледь помітні силуети, які швидко рухаються на березі у темряві. Спочатку не можна нічого розрізнити, окрім двох плям — білої і чорної, які то метнуться назустріч одна одній, то віддаляться. Аж раптом, так ніби місяць несподівано виринув із-за хмар, я чітко все побачила.
Розалія, з мокрим золотим волоссям, що діставало їй до колін, нападала на гігантського вовка, — на його морді пробивалася сивина, — в якому я інстинктивно упізнала Біллі Блека.
Я кинулася бігти, але мої рухи були, наче у сповільненому кіно. Я спробувала закричати, наказуючи їм припинити, але мій голос украв вітер, і не було чути ані звуку. Я замахала руками, намагаючись привернути їхню увагу. Щось блиснуло у мене в долоні, й тут я помітила, що моя права рука була не порожня.
Я тримала старий срібний кинджал із довгим і гострим лезом, вкритим засохлою і потемнілою кров’ю.
Я відсахнулася від ножа; мої очі розчахнулися в тиху темряву спальні. Перше, що я зрозуміла, це те, що я не сама. Я обернулася, щоб сховати обличчя в Едварда на грудях, знаючи, що солодкий запах його шкіри краще за будь-що інше віджене нічні страхіття.