Я не бачила, як Аліса підвелася, та вона вже стояла поруч зі мною.
— Про що він говорить? — запитала вона Джаспера. — Про що ти зараз думаєш?
Здавалося, Джасперу не дуже подобалося перебувати в центрі загальної уваги. Він завагався, вдивляючись у кожне обличчя в колі, — бо всі наблизилися, щоб послухати, що він скаже, — а потім його очі зупинилися на мені.
— Ти збентежена, — дуже тихо промовив він своїм глибоким голосом.
У його словах не було запитання. Джаспер знав, як я почуваюся, як усі почуваються.
— Ми всі збентежені, — буркнув Еммет.
— Ти маєш повно часу попереду, тож можеш і потерпіти, — відповів йому Джаспер. — Беллі слід про все дізнатися. Тепер-бо вона одна з нас.
Його слова мене здивували. Я так мало спілкувалася з Джаспером, особливо після мого останнього дня народження, коли він намагався мене вбити, і тому навіть не уявляла, що він сприймає мене таким чином.
— Як багато ти про мене знаєш, Белло? — запитав Джаспер.
Еммет драматично зітхнув і впав на канапу, вдаючи, що йому уривається терпець.
— Небагато, — зазначила я.
Джаспер подивився на Едварда, який підвів голову, щоб зустріти його погляд.
— Ні, — сказав Едвард, відповідаючи на його думку. — Гадаю, ти розумієш, чому я не розповів їй твоєї історії. Але зараз, мабуть, вона повинна її почути.
Джаспер замислено кивнув, а потім почав закасувати рукави свого кремового светра.
Я спостерігала за ним із цікавістю і спантеличенням, намагаючись утямити, що ж він робить. Він підніс зап’ястя під облямівку торшера, який стояв поруч, під світло голої лампочки, і вказав пальцем на знак у вигляді півмісяця-серпа, що виступав на блідій шкірі.
За якусь хвилину я зрозуміла, чому цей знак видався мені навдивовижу знайомим.
Я витягнула руку — сіруватий серпик виступав іще чіткіше на моїй кремовій шкірі, ніж на його гіпсовій.
Джаспер кволо усміхнувся.
— У мене багато шрамів, схожих на твої, Белло.
З кам’яним обличчям Джаспер іще вище закотив рукав свого тонкого светра. Спочатку я не могла розпізнати горбики, які густо вкривали його шкіру. Вигнуті півмісяці, які находили один на один, ледве можна було розібрати білі на білому тлі, тому що яскраве світло лампи згладжувало горбики і майже не кидало тіні, що підкреслювала б форму. А потім я зрозуміла, що ті серпики такі ж самі, як і на його зап’ясті… як на моїй руці.
Я знову поглянула на свій маленький одинокий шрам і згадала, як він там опинився. Я дивилася на форму Джеймсових зубів, навічно викарбуваних на моїй шкірі.
А потім я ахнула і звела на нього очі.
— Джаспере, що з тобою сталося?
РОЗДІЛ 13. ПЕРВОЛІТОК
— Те ж саме, що сталося з твоєю рукою, — тихо відповів Джаспер. — Тільки тисячу разів поспіль, — він сумно засміявся і кивнув на свою руку. — Наша отрута — єдина річ, що залишає шрами.
— Але чому? — видихнула я із жахом, і хоч відчувала, що це неввічливо, але не могла відвести погляду від його знівеченої шкіри.
— Мене трохи не так… виховували, як моїх теперішніх зведених братів і сестер. Я починав зовсім інакше, — наприкінці фрази його голос посуворішав.
Я уп’яла в нього приголомшений погляд.
— Перш ніж я розповім тобі мою історію, — сказав Джаспер, — ти мусиш зрозуміти, що у нашому світі є такі місця, Белло, де життя без старості вимірюється тижнями, а не століттями.
Інші вже чули все раніше. Карлайл та Еммет знову прикипіли до телевізора. Аліса тихенько перебралася до Есме і сіла біля її ніг. Але Едвард так само уважно слухав, як і я. У себе на обличчі я відчувала його очі — вони ловили будь-який проблиск емоцій.
— Щоб зрозуміти чому, ти маєш поглянути на світ з іншого боку. Уяви, який він для сильних, ненаситних… вічно спраглих.
Розумієш, у нашому світі є місця, привабливіші для нас за інші. Місця, де ми можемо не так себе обмежувати, при цьому не викриваючи себе.
Уяви, наприклад, карту західної півкулі. Припустімо, що кожне людське життя — це маленька червона крапка. Що насиченіший червоний колір, то легше ми — тобто ті, хто веде відомий тобі спосіб існування, — можемо прогодуватися, не привертаючи уваги…
Я здригнулася від óбразу, що його викликало у моїй голові слово «прогодуватися». Але Джаспер не боявся мене злякати, він не був занадто дбайливим, як Едвард. Без зупинки він повів далі.
— Не те щоб наші клани на півдні дуже дбали про те, помітять їх люди чи ні. Це Волтурі постійно їх контролюють. Волтурі — єдині, кого бояться південні клани. Якби не Волтурі, нас усіх давно б уже викрили.