Це починало ставати нестерпним.
Депресія посилювалася, і я пішов від Пітера і Шарлотти. Якими б цивілізованими вони не були, проте не відчували тієї відрази, що починав відчувати я. Вони хотіли одного — спокою від війни. Мені ж узагалі набридло вбивати — вбивати будь-кого, навіть простих смертних.
Але все одно я й далі убивав. Хіба в мене був вибір? Я намагався вбивати рідше, але потім відчував таку спрагу, що просто зривався. Після століття миттєвих винагород самодисципліна виявилася для мене… справжнім викликом. І досі я до кінця її не опанував…
Джаспер захопився розповіддю, так само як і я. Мене здивувало, коли його страдницький вираз обличчя змінився радісною усмішкою.
— То було у Філадельфії. Здійнялася буря, а я був саме на вулиці серед білого дня — я і сьогодні не зовсім зручно почуваюся вдень. Я заховався у напівпорожній кав’ярні, бо знав, що коли стоятиму під дощем, мене одразу помітять. Мої очі були не такими чорними, щоб привернути загальну увагу, але означали, що я голодний, і це мене трохи непокоїло.
Вона сиділа в кафе і чекала на мене, звичайно, — він хихикнув. — Щойно я зайшов, вона зіскочила з високого табурета, що стояв біля стійки, і пішла просто до мене.
Я сторопів. Я подумав, що вона збирається нападати, — то було єдине пояснення її поведінки, яке могло запропонувати моє минуле. Але вона усміхалася. Таких емоцій, що вона випромінювала, я ніколи раніше не відчував.
«Як довго ти змусив мене чекати», — сказала вона…
Я не помітила, як Аліса знову підійшла і стала позаду.
— А ти нахилив голову, як справжній джентльмен із півдня, і промовив: «Вибачте, пані», — Аліса засміялася від спогаду.
Джаспер усміхнувся до неї.
— Ти простягнула руку, і я взяв її, не перестаючи дивуватися, що я роблю. Вперше за майже ціле століття я відчув надію.
Говорячи, Джаспер узяв Алісу за руку. Аліса усміхнулася.
— А я відчула полегшення. Я вже гадала, ти ніколи не з’явишся.
Вони подивилися одне на одного, усміхаючись, а потім Джаспер обернувся назад до мене. Радісний вираз не полишав його обличчя.
— Аліса розповіла мені те, що знала про Карлайла та його родину. Я не міг повірити, що таке існування можливе. Але Аліса мене надихнула. Тож ми вирушили на їхні пошуки.
— І налякали їх до смерті, — сказав Едвард, закочуючи очі перед Джаспером, а потім обернувся до мене і пояснив: — Ми з Емметом саме були на полюванні. І тут з’являється Джаспер, увесь укритий бойовими шрамами, та ще тягне за собою це маленьке чудовисько, — він жартівливо підштрикнув Алісу, — яке всіх називає по імені, все про всіх знає і запитує, в якій кімнаті їй оселитися.
Аліса та Джаспер засміялися в унісон — сопрано і бас.
— Коли я повернувся додому, усі мої речі лежали в гаражі, — додав Едвард.
Аліса знизала плечима.
— З твоєї кімнати найкращий краєвид.
Вони засміялися всі разом.
— Гарна історія, — сказала я.
Три пари очей засумнівалися, чи я при здоровому глузді.
— Я маю на увазі, остання частина, — виправилася я. — Щасливий кінець з Алісою.
— Аліса усе змінила, — погодився Джаспер. — Це та атмосфера, яка мені подобається.
Але пауза у напруженні тривала недовго.
— Армія, — прошепотіла Аліса. — Чому ти мені не розповів? Усі знову зосередилися і прикипіли очима до Джаспера.
— Я гадав, що неправильно розтлумачив ознаки. Бо де мотиви? Навіщо комусь створювати армію в Сієтлі? Тут немає історії, немає вендети. Версія про завоювання немає жодного сенсу; ніхто на це місто не претендує. Буває, сюди заходять кочівники, але битися за нього немає кому. Немає від кого його захищати.
Але я спостерігав таке раніше. Іншого пояснення не існує. У Сієтлі працює армія перволітків-вурдалаків. Близько двадцятьох, гадаю. Найважче те, що вони зовсім не треновані. Хто б їх не створив, він просто їх випустив. Далі буде ще гірше, а відтак скоро з’являться Волтурі. Власне, я здивований, що вони досі не втрутилися.
— Що можемо зробити ми? — запитав Карлайл.
— Якщо ми не хочемо появи Волтурі, то мусимо знищити перволітків, і що швидше, то краще, — Джасперове обличчя посуворішало. Тепер, знаючи його історію, я здогадувалася, наскільки непокоїла його така перспектива. — Я можу навчити вас як. У місті це зробити буде нелегко. Молоді не дбають про секретність, але ми маємо дбати. Це нас у дечому обмежить. Можливо, перволітків треба виманити з міста.