— Ми запитаємо, — відповів Карлайл.
Джаспер простягнув йому мобільний телефон.
— Треба поквапитися.
Ніколи ще я не бачила, щоб Карлайлів внутрішній спокій так сильно похитнувся. Взявши телефон, він підійшов до вікна і набрав номер. Потім підніс до вуха слухавку, а другу долоню притулив до шибки. Його очі дивилися в туманний ранок із болісним і суперечливим виразом.
Едвард узяв мене за руку і відвів на маленьку канапу. Я присіла поруч, вдивляючись у його обличчя, поки він дивився на Карлайла.
Карлайл говорив так тихо і швидко, що важко було розібрати слова. Я почула, як він привітався з Танею, а потім галопом описав, що відбувається. З цієї швидкої розповіді я зрозуміла небагато, проте було видно, що вурдалаки з Аляски добре знають, що коїться в Сієтлі.
Потім Карлайлів голос змінився.
— О-о, — сказав він, і від здивування його голос підскочив. — Ми не знали… що Ірина так почувається.
Повернувшись до мене, Едвард заплющив очі й застогнав.
— Прокляття. Клятий Лоран, щоб ти провалився в самісіньке пекло, де тобі й місце!
— Лоран? — збліднувши, перепитала я. Але Едвард не відповів, зосереджений на думках Карлайла.
Я гарно пам’ятала свою коротку зустріч із Лораном ранньої весни, у тому числі кожне слово, яке він сказав, перш ніж наспіли Джейкоб і його зграя.
Власне, я прийшов сюди, щоб виконати її прохання…
Вікторія. Лоран був її першим кроком — вона підіслала його, щоб повинюхувати, подивитися, наскільки важко до мене підібратися. Але він не вижив після зустрічі з вовкулаками і не зміг їй доповісти.
Хоча по смерті Джеймса він зберігав старі зв’язки з Вікторією, у нього також з’явилися нові зв’язки і нові стосунки. Він приєднався до Таниної родини в Алясці. Таня, рудувата білявка, та її сестри — найближчі друзі Калленів у вампірському світі, майже члени сім’ї. Лоран жив із ними майже рік до своєї смерті.
Карлайл продовжував говорити. Він уже не просив, радше переконував, але доволі різко. Потім різкість знову змінилася намаганням переконати.
— Про це не може бути й мови, — суворо сказав Карлайл. — Між нами угода. Вони її не порушували, і ми не будемо. Мені прикро це чути… Звичайно. Ми постараємося впоратися самі.
Не дочекавшись відповіді, Карлайл згорнув телефон і стояв, продовжуючи дивитися в туман.
— У чому проблема? — запитав у Едварда Еммет.
— В Ірини з нашим друзякою Лораном були тісніші взаємини, ніж ми уявляли. Вона має зуб на вовкулак за те, що ті його знищили, рятуючи Беллу. Вона хоче… — він замовк, дивлячись на мене.
— Говори, — сказала я якомога спокійніше.
Він примружив очі.
— Вона хоче помсти. Поквитатися зі зграєю. Деналі хотіли обміняти свою допомогу на наш дозвіл.
— Ні! — видихнула я.
— Не хвилюйся, — сказав Едвард рівним голосом, — Карлайл ніколи на це не погодиться, — він замовк, а потім зітхнув. — І я також. Лоран отримав по заслузі, — майже прогарчав Едвард, — і за це я досі в боргу перед вовкулаками.
— Погано, — промовив Джаспер. — Сили майже рівні. Ми досвідченіші, але нас менше. Ми переможемо, але якою ціною? — він мельком глянув на Алісу.
Я мало не зойкнула, коли зрозуміла, що має на увазі Джаспер. Ми виграємо, але водночас програємо. Хтось не повернеться. Я подивилася навколо, на їхні обличчя: Джаспер, Аліса, Еммет, Роза, Есме, Карлайл… Едвард… це обличчя моєї родини.
РОЗДІЛ 14. ОСВІДЧЕННЯ
— Ти що, серйозно? — сказала я в середу за обідом. — Ти зовсім з’їхала з глузду!
— Говори про мене що завгодно, — відповіла Аліса, — але випускного вечора ніхто не відміняв.
Від здивування мої очі так широко розплющилися, що, здавалося, вони зараз випадуть з орбіт просто на мою тацю з обідом.
— Заспокойся, Белло! Немає жодних причин, щоб на нього не піти. До того ж запрошення уже розіслані.
— Але… ти… я… божевільна! — пролепетала я.
— Ти вже купила мені подарунок, — нагадала вона, — тобі не треба нічого робити, лише прийти.
Я доклала зусиль, щоб заспокоїтися.
— На тлі всього, що зараз відбувається, ця вечірка трохи недоречна.
— Випускний — от що зараз відбувається, і вечірка з його нагоди настільки доречна, що її святкують з давніх-давен.
— Алісо!
Вона зітхнула і спробувала говорити серйозно.
— Є деякі справи, які ми ще мусимо владнати, а це забере трохи часу. Поки ми тут сидимо і чекаємо, чому б нам не відсвяткувати таку значиму подію? Ти ж випускаєшся зі школи — вперше… і востаннє. Ти більше не будеш людиною, Белло. Таке трапляється один раз у житті.