Едвард, який мовчки сидів і слухав наші маленькі дебати, кинув на неї застережний погляд. Вона показала йому язика, і цього разу справедливо — тихий голос Аліси ніколи б не перекричав гамору їдальні. До того ж ніхто б усе одно не збагнув істинного значення її слів.
— А що це за справи, які нам треба владнати? — запитала я, не бажаючи міняти тему розмови.
Едвард тихо відповів:
— Джаспер вважає, що ми можемо розраховувати на підкріплення. Танина родина — не єдиний наш шанс. Карлайл намагається розшукати декількох старих друзів, а Джаспер — Пітера й Шарлотту. Він запропонував поговорити з Марією… але ми не дуже хочемо залучати південців.
Аліса злегка здригнулась.
— Не те щоб їх важко було вмовити нам допомогти, — пояснив Едвард, — просто ми не хочемо візиту з Італії.
— Але ці друзі — вони ж не… вегетаріанці, правда? — запротестувала я, використовуючи іронічне означення, яке Каллени вигадали самі для себе.
— Ні, — відповів Едвард, несподівано спокійно.
— Тут? У Форксі?
— Вони друзі, — заспокоїла мене Аліса. — Усе буде гаразд. Не хвилюйся. Зрештою, Джаспер навчить нас, як знищувати перволітків…
Едвардові очі при цьому засвітилися, і на обличчі промайнула коротка посмішка. А я раптом відчула, як мій шлунок наповнився маленькими гострими скалками льоду.
— Коли ви рушаєте? — запитала я понурим голосом. Це було нестерпно — думати про те, що хтось не повернеться. Що як це буде Еммет, такий хоробрий і необачний, що ніколи-ніколи себе не береже? Або Есме, така мила, по-материнському турботлива, що я навіть уявити не могла її в бою? Або Аліса, така маленька і тендітна на вигляд? Або… але я не здатна була бодай подумки вимовити це ім’я, боялася навіть припустити таку можливість.
— За тиждень, — сказав Едвард спокійнісінько. — Цього часу має вистачити.
Крижані скалки неприємно заворушилися у мене в шлунку. Раптом мені стало млосно.
— Ти вся позеленіла, Белло, — промовила Аліса.
Едвард обійняв мене і міцно притис до себе.
— Белло, все буде гаразд. Повір мені.
«Звісно», — сказала я подумки сама до себе. Повірити йому. Не він же сидітиме осторонь і гадатиме, чи повернеться додому смисл його існування.
А потім дещо спало мені на думку. Чому я маю сидіти осторонь? Тиждень — це більш ніж достатньо часу.
— Ви шукаєте допомоги, — повільно промовила я.
— Так, — Аліса схилила голову набік, відчувши зміну в моєму голосі.
Продовжуючи думку, я дивилася лише на неї. Мій голос звучав не набагато гучніше за шепіт.
— Я б могла допомогти.
Раптом усе тіло Едварда напружилося, й обійми стиснули мене, немов лещата. Він видихнув зі звуком, схожим на сичання. Але відповіла Аліса, спокійно і незворушно:
— Ти нам не помічник.
— Чому ні? — не погоджувалася я, відчуваючи у своєму голосі відчай. — Восьмеро краще, ніж семеро. І часу більш ніж достатньо.
— Для тебе недостатньо, Белло, — холодно відрізала вона. — Пам’ятаєш, що Джаспер говорив про перволітків? Ти не витримаєш битви. Ти не зможеш контролювати свої інстинкти, а це зробить тебе легкою мішенню. Та й Едвард постраждає, намагаючись тебе захистити, — вона склала руки на грудях, задоволена своєю непохитною логікою.
І я знала, що вона має рацію, поставивши питання таким чином. Я згорбилася на стільці, мій несподіваний проблиск надії згас. Але Едвард поруч зі мною розслабився.
Він прошепотів мені на вухо, нагадуючи:
— Це не тому, що ти боїшся.
— Ой, — видихнула Аліса, на обличчі якої раптом застиг невидющий вираз. Потім воно спохмурніло. — Терпіти не можу відмови в останній момент. Значить, список запрошених скорочується до шістдесяти п’ятьох…
— Шістдесят п’ять! — мої очі знову розширилися. У мене не було стільки друзів. Хіба я взагалі знала так багато людей?
— Хто відмовився? — запитав Едвард, ігноруючи мене.
— Рене.
— Що? — вигукнула я.
— Вона хотіла зробити тобі сюрприз на випускний, але щось трапилося. Вдома на тебе чекає повідомлення від неї.
На якусь мить я просто насолоджувалася відчуттям полегшення. Що б там не трапилося з матір’ю, я довіку буду їй вдячна за відмову. Якби вона зараз приїхала у Форкс… Я не хотіла навіть думати про це, бо в іншому разі моя голова просто вибухне.
Коли я прийшла додому, на телефоні горіла лампочка повідомлення. Я знову відчула полегшення, слухаючи, як мама розповідає про нещасний випадок, який стався з Філом на бейсбольному полі: демонструючи ковзаючий крок, він заплутався з кетчером і зламав собі стегно. Тепер він цілковито залежить від неї, і вона ну ніяк не може його залишити. Мама продовжувала вибачатися, коли час повідомлення закінчився.