— Мінус одна, — зітхнула я.
— Одна що? — запитав Едвард.
— Одна людина, про яку мені не треба хвилюватися, що її цього тижня вб’ють.
Він закотив очі.
— Чому ви з Алісою не сприймаєте цього всерйоз? — з притиском запитала я. — Це серйозно.
Він усміхнувся.
— Ми самовпевнені.
— Чудово, — буркнула я. Потім узяла телефон і набрала Рене. Я знала, що це буде довга розмова, але також була певна, що мені багато говорити не доведеться.
Я просто слухала і заспокоювала її щоразу, коли мені вдавалося вставити слово: я не розчарована, я не серджуся, я не ображаюся. Вона має доглядати Філа. Я передала Філу «нехай чимшвидше видужує», пообіцяла подзвонити і до найменших подробиць описати, як у Форксі святкують випускний. Зрештою, щоб завершити розмову, мені довелося застосувати як контраргумент невідкладну потребу готуватися до іспитів.
Терпіння Едварда не знало меж. Він спокійно вичекав усю розмову, перебираючи моє волосся й усміхаючись щоразу, коли я кидала на нього погляд. Може, з мого боку було несерйозно звертати на це увагу, коли я мала думати про набагато важливіші речі, але від його усмішки у мене перехоплювало подих. Едвард був такий гарний, що важко було переключитися на щось інше, важко зосередитися на Філових проблемах, вибаченнях Рене чи ворожих вурдалацьких арміях. Я була всього-на-всього людиною.
Повісивши слухавку, я стала навшпиньки, щоб його поцілувати. Він узяв мене за талію і підсадив на кухонну стійку, аби я не мала до нього тягнутися. Це значно полегшило мої спроби. Я обхопила його руками за шию і прилинула до його холодних грудей.
Дуже скоро, як завжди, він відсторонився.
Я відчула, як мої губи невдоволено надулися. Він засміявся, виплутуючись із моїх рук і ніг. А потім став поруч зі мною, обіпершись на стійку, і поклав руку мені на плече.
— Я знаю, ти гадаєш, що у мене ідеальне, непохитне самовладання, але насправді це не так.
— Якби, — зітхнула я. Він зітхнув разом зі мною.
— Завтра після школи, — сказав він, змінюючи тему, — ми з Карлайлом, Есме та Розалією йдемо на полювання. Всього на пару годин і недалеко. Аліса, Джаспер і Еммет зможуть про тебе подбати.
— У-у-у, — застогнала я. Завтра розпочиналися випускні іспити, і був скорочений день. Я мала здавати алгебру й історію — єдині два предмети, з якими я не дружила. Отож доведеться майже цілий день провести без Едварда і постійно хвилюватися. — Я ненавиджу, коли мене няньчать.
— Це тимчасово, — пообіцяв він.
— Джасперу буде нудно, а Еммет із мене кепкуватиме.
— Вони поводитимуться гарно.
— Ага, — буркнула я.
А потім мені на думку спав ще один варіант, окрім няньок.
— А знаєш… після вогнища я ще не була в Ла-Пуші.
Я уважно виглядала будь-яку зміну в його виразі обличчя. Едвард ледь-ледь примружив очі.
— Там я буду в безпеці, — нагадала я йому.
Декілька секунд він обмірковував мої слова.
— Мабуть, ти маєш рацію.
Його обличчя зберігало спокій, проте було якимось занадто безвиразним. Я мало не запитала, чи не хоче він залишитися, але потім подумала, що Еммет, понад усякий сумнів, поглузував би з мене, і змінила тему.
— Тебе вже мучить спрага? — запитала я і потягнулася, щоб розгладити невелику тінь у нього під очима.
— Не дуже.
Мене здивувало, що він неохоче про це говорить. Але я чекала пояснень.
— Нам треба набратися сили, — пояснив він так само знехотя. — На зворотній дорозі ми знову полюватимемо, шукатимемо велику здобич.
— Це робить вас дужчими?
Він подивився мені в обличчя, ніби щось там шукаючи, але на ньому не було нічого, окрім чистої цікавості.
— Так, — нарешті сказав він. — Людська кров робить нас іще сильнішими, хоча й ненабагато. Джаспер міркував про те, щоб змахлювати — якою б ненависною не була йому ця ідея, але він занадто практичний. Проте він цього не запропонує. Він знає, що скаже Карлайл.
— А це б допомогло? — тихо запитала я.
— Яка різниця? Ми не збираємося змінювати того, ким ми є.
Я насупилася. Якщо це могло допомогти, навіть трохи… але потім я здригнулася, зрозумівши, що готова бажати чиєїсь смерті, аби захистити Едварда. Мені стало лячно від себе самої, але я не могла заперечити це бажання.
Він знову змінив тему.
— Тому вони такі сильні, звичайно. Вампіри-перволітки наповнені кров’ю — власною кров’ю, яка змінюється. Вона ще зберігається у м’язах і зміцнює їх. Їхні тіла витрачають її повільно, і, як сказав Джаспер, сила починає зменшуватися за рік.