— Наскільки дужою буду я?
Він усміхнувся.
— Дужчою за мене.
— Дужчою за Еммета?
Його усмішка стала ще ширшою.
— Так. Зроби мені послугу, виклич його помірятися силами. Для нього це буде гарна наука.
Я засміялася. Це звучало так кумедно!
Потім я зітхнула і зіскочила зі стійки, тому що далі відкладати було не можна. Мені треба було зубрити, зубрити і ще раз зубрити. На щастя, у мене був Едвард, з якого вийшов чудовий репетитор, тому що він знав геть усе. Найскладніше буде зосередитися на тестах. Якщо я буду неуважною, то можу в своєму творі з історії написати про вурдалацькі війни на півдні.
У перерві я подзвонила Джейкобу, і Едвард при цьому здавався таким самим спокійним, як і під час моєї розмови з Рене. Він знову грався моїм волоссям.
Хоч надворі ще стояв білий день, мій дзвінок розбудив Джейкоба. Спочатку він був заспаний, але потім миттю пожвавився, коли я запитала, чи можна днями до нього приїхати. Квілеутська школа вже зачинилася на літо, і він сказав, щоб я приїжджала якнайшвидше. Я зраділа, що не доведеться увесь час сидіти з няньками. Провести день із Джейкобом здавалося мені трохи гіднішим заняттям.
Але гідність кудись випарувалася, коли в означений день Едвард знову наполіг на тому, щоб відвезти мене до кордону, наче дитину, яку з рук у руки передають митники.
— Як було на іспитах? — запитав дорогою Едвард, заводячи світську бесіду.
— На історії — легко, а от на алгебрі — не знаю. Мені здалося, що все правильно, тому це, мабуть, значить, що все неправильно.
Він засміявся.
— Я впевнений, що ти все написала як слід. Але якщо переживаєш, то я можу підкупити містера Ворнера, щоб поставив тобі «відмінно».
— Е-е, дякую, але не треба.
Він знову засміявся, але різко урвав сміх, коли ми проїхали останній поворот дороги і побачили на узбіччі червону машину. Він зосереджено нахмурився і, зупинивши авто, зітхнув.
— Що сталося? — запитала я, уже тримаючись за дверцята.
Він похитав головою.
— Нічого, — примруживши очі, він дивився крізь лобове скло на ту, іншу машину. Цей погляд був мені знайомий.
— Ти ж не слухаєш, про що думає Джейкоб, правда? — запитала я звинувачувальним тоном.
— Важко не слухати, коли хтось волає.
— Он як, — замислилась я над його словами, а потім прошепотіла: — А про що він волає?
— Я більш ніж упевнений, що він сам тобі розкаже, — промовив Едвард глузливим тоном.
Я хотіла вичавити з Едварда відповідь, але тут Джейкоб почав сигналити — два швидкі нетерплячі гудки.
— Це неввічливо, — прогарчав Едвард.
— Це ж Джейкоб, — зітхнула я і швиденько вийшла з машини, доки Джейкоб не розізлив Едварда по-справжньому.
Я помахала Едвардові, перш ніж сісти в машину, і мені здалося здаля, що він мав засмучений вигляд — через ці сигнали… або через те, що подумав Джейкоб. Але мій зір був заслабким і постійно вводив мене в оману.
Мені хотілося, щоб Едвард підійшов. Хотілося, щоб вони обоє повиходили з машин, потиснули один одному руки і стали друзями — стали Едвардом і Джейкобом, а не вурдалаком і вовкулакою. Це було так, наче з тими впертими магнітами у мене в руці, коли я тримала їх укупі, намагаючись перехитрити природу…
Я зітхнула й полізла в Джейкобове авто.
— Привіт, Білко, — привітався Джейкоб радісним, але тремтячим голосом. Я вдивлялася в його обличчя, поки він кермував у Ла-Пуш, трохи швидше, ніж їжджу я, але повільніше, ніж Едвард.
Джейкоб змінився і на вигляд був майже хворим. Повіки опущені, обличчя перекошене. Скуйовджене волосся стирчало навсібіч, деякі пасма падали йому до підборіддя.
— Джейку, з тобою все гаразд?
— Просто втомився, — вилізши з машини, він смачно позіхнув. Потім запитав: — Чим ти хочеш сьогодні зайнятися?
Я подивилася на нього і запропонувала:
— Ходімо до тебе додому. — (Здавалося, що на більше він зараз не здатний). — На мотоциклах можна покататися і трохи пізніше.
— Гаразд, гаразд, — мовив він, знову позіхаючи.
Джейкобів будинок стояв порожній, і це здавалося дивним.
Я завжди уявляла Біллі як невід’ємну його деталь.
— Де твій тато?
— У Клірвотерів. Відколи Гаррі помер, він частенько туди навідується. Сью почувається самотньою.
Джейкоб присів на стареньку канапу, на якій уміщалося щонайбільше двоє осіб, і посунувся вбік, щоб звільнити місце для мене.
— А-а. Як гарно з його боку. Бідолашна Сью.
— Так… у неї зараз певні проблеми… — він завагався. — З дітьми.