— Звичайно, Сету і Лі має бути тяжко. Втратити батька…
— Угу, — погодився він, занурений у думки. Потім підняв дистанційку і почав бездумно клацати канали на телевізорі. Зрештою він позіхнув.
— Що з тобою, Джейку? Ти схожий на зомбі.
— Я спав сьогодні лише дві години, і чотири — позавчора, — відповів він і повільно випростав довгі руки. При цьому я почула, як захрустіли суглоби. Він закинув ліву руку за спинку канапи і відкинув назад голову, упираючись нею в стінку. — Я виснажений.
— Чому ти не спав? — запитала я.
Він скорчив гримасу.
— Сем замучив. Він не довіряє твоїм кровопивцям. За останні два тижні я відбігав у дві зміни, і ніхто мене й пальцем не торкнув, але Сем усе одно не заспокоюється. Тож тепер я сам по собі.
— У дві зміни? Це тому, що ти охороняєш мене? Джейку, це неправильно! Тобі треба спати. Зі мною все буде гаразд.
— Нічого, мені не важко… — раптом його очі насторожилися. — Слухай, ви вже довідалися, хто то був у твоїй кімнаті? Є якісь новини?
Останнє запитання я проігнорувала.
— Ні, про мого, гм, гостя, ми нічого не дізналися.
— Тоді я буду на варті, — сказав він, і його очі заплющилися, мов медом намазані.
— Джейку… — заскиглила я.
— Це найменше, що я можу зробити — пам’ятаєш, я запропонував тобі вічне рабство? Я твій раб довіку.
— Мені не потрібен раб!
Його очі розплющилися.
— А що тобі потрібно, Белло?
— Мені потрібен мій друг Джейкоб, і я не хочу, щоб він був напівмертвий і виснажував себе безглуздим намаганням…
Він урвав мене.
— Поглянь на це з такого боку: я вистежую вампіра, якого мені дозволено прикінчити, гаразд?
Я нічого не відповіла. Тоді він подивився на мене, чекаючи на мою реакцію.
— Жартую, Белло.
Я втупилася в телевізор.
— Як щодо наступного тижня — є якісь особливі плани?… У тебе ж випускний! Ого. Круто, — його голос звучав сухо, а обличчя, і так змарніле, здавалося геть знесиленим, коли він заплющив очі — й цього разу не від утоми, а від внутрішньої боротьби. Я зрозуміла, що мій випускний досі приховував для нього жахливе значення, хоча мої наміри наразилися на перешкоду.
— Жодних особливих планів, — мовила я безтурботно, сподіваючись, що він зрозуміє значення моїх слів без додаткових пояснень. Мені не хотілося зараз про це говорити. З одного боку, зараз він не видавався готовим до серйозних розмов, але з іншого, я знала, що моя небагатослівність викличе в нього пі до зри. — А ще я повинна піти на вечірку з приводу випускного. Мого, — і тут я з огидою застогнала. — Аліса обожнює вечірки, от вона і запросила до себе на той день усе місто. Це буде жахливо.
Його очі розплющилися, і я з полегшенням помітила, що від посмішки його обличчя стало не таким виснаженим.
— Я не отримав запрошення. Я ображений, — пожартував він.
— Вважай, що тебе запрошено. Це ж буде моя вечірка, значить, я можу запрошувати, кого забажаю.
— Дякую, — іронічно сказав він, і його очі знову злипнулися.
— Мені б хотілося, аби ти прийшов, — безнадійно мовила я. — Було б набагато веселіше. Мені принаймні.
— Ага, ага, — промурмотів він. — Це було б дуже… розумно… — його голос обірвався.
За пару секунд він уже хропів.
Бідолашний Джейкоб! Я уважно роздивлялася його обличчя, поки він спав, і мені подобалося те, що я бачила. Уві сні зникли всі сліди самозахисту і гіркоти, і раптом він перетворився на хлопчика, який був моїм найкращим другом, поки не відкрилися всі ті вовкулацькі заморочки. Він здавався набагато молодшим. Він мав вигляд мого Джейкоба.
Я вмостилася на канапі, щоб почекати, поки він поспить і відновить сили. На всіх каналах не було нічого цікавого. Зрештою я переключила на кулінарне шоу, знаючи, що ніколи не буду так мудрити, готуючи обід для Чарлі. Джейкоб і далі хропів, раз у раз гучніше. Я зробила голосніше звук.
Мені було на диво спокійно і також захотілося спати. В цьому будинку я почувалася безпечніше, ніж у власному, — мабуть, тому, що ніхто тут мене не шукав. Згорнувшись калачиком, я подумала і собі подрімати. Може, мені б це й вдалося, якби не Джейкобове хропіння. Тому замість сну я занурилася в роздуми.
Іспити лишилися позаду, і більшість із них були пустим ділом. За винятком алгебри, яку я або здала, або провалила. Моя середня освіта закінчилася. І я почувалася неоднозначно з цього приводу. Мені не вдавалося подивитися на це об’єктивно, бо завершення школи було тісно прив’язане до закінчення мого людського життя.
Цікаво, як довго ще Едвард використовуватиме цю відмовку: «Не тому, що тобі страшно». Рано чи пізно я буду змушена наполягти на своєму.