Якщо міркувати з практичного погляду, було б розумніше попросити Карлайла перетворити мене тієї ж таки миті, коли я отримаю в руки атестат. За рівнем безпеки Форкс починав нагадувати на гарячу точку. Ні, Форкс був гарячою точкою. Вже поминаючи… так, це буде гарним приводом відкосити від випускної вечірки. Я усміхнулася сама до себе, подумавши про цю найбанальнішу причину з усіх підстав для мого перетворення. Дурну… та все ж причину.
Але Едвард мав рацію — я була неготова.
І я не хотіла мислити практично. Кортіло, щоб саме Едвард перетворив мене. Це було бажання без жодного логічного обґрунтування. Я ж бо точно знала, що за кілька секунд потому, як мене вкусять і отрута почне палати в моєму тілі, мені буде байдуже, хто це зробив. Тож яка різниця?
Але різниця була, і навіть для себе самої мені важко було її пояснити. Для мене було важливо, щоб саме Едвард зробив вибір — щоб це він хотів мене утримати, і щоб змінив мене саме для того, щоб бути зі мною. Так, це було по-дитячому, але я хотіла, щоб саме його губи були останнім приємним дотиком, який я відчую. А ще це незрозуміле відчуття — про яке б я ніколи не сказала вголос: я хотіла, щоб саме його отрута заповнила мене. Тоді моя приналежність до нього була б реальною, так би мовити, матеріальною.
Але я знала, що він стоятиме на одруженні, наче скеля, тому що це давало відстрочку, якої він чітко прагнув. Я спробувала уяви ти, як повідомлю своїм батькам про те, що виходжу заміж цього літа. Як скажу Анжелі, Бену та Майку. Але не могла. Не могла навіть придумати потрібні слова. Легше вже було їм сказати, що я стану вурдалаком. І я була певна, що принаймні мати — якби я розповіла їй усю правду в подробицях — набагато більше противилась би моєму заміжжю, ніж перетворенню на вампіра. Я скривила міну, коли уявила її нажахане обличчя.
А потім, на якусь мить, я знову побачила те саме дивне видіння, як ми з Едвардом сидимо на гойдалці — й на нас одяг з іншого світу. З того світу, де нікого б не здивувало, якби він одягнув мені на палець обручку. Простішого світу, де кохання має простіше визначення. Один плюс один дорівнює два…
Джейкоб хрокнув і повернувся на бік. При цьому його рука, що звисала зі спинки канапи, піднялася і впала на мене.
Яка ж вона була важкуща! І гаряча. За декілька секунд біля неї вже стояла задушлива спека.
Я силкувалася виборсатися з-під Джейкобової руки так, щоб його не розбудити, але для цього мені довелося трохи її посунути. І коли рука спала з мене, його очі розплющилися. Він скочив на ноги, здивовано роззираючись навкруги.
— Що? Що? — запитав він, не розуміючи, що він і де він.
— Джейку, це я. Вибач, що розбудила тебе.
Він повернувся до мене, спантеличено кліпаючи.
— Белло?
— Привіт, соньку.
— Чорт забирай! Я що, заснув? Вибач мені! Як довго я був у відключці?
— Кілька кулінарних шоу. Я не рахувала.
Він упав на канапу поруч зі мною.
— Ого. Вибач мені, будь ласка.
Я пригладила його волосся, намагаючись виправити дикий безлад у нього на голові.
— Не картайся. Я рада, що ти поспав.
Він позіхнув і потягнувся.
— Останнім часом із мене ніякого пуття. Не дивно, що Біллі завжди кудись іде. Я зануда.
— Ні, це не так, — запевнила я його.
— Уф, ходімо надвір. Мені треба пройтися, а то я знову відключусь.
— Джейку, спи. За мене не турбуйся. Я подзвоню Едвардові, щоб забрав мене, — говорячи це, я помацала кишені, але вони виявилися порожніми. — От чорт, позичиш мені свій телефон? Мабуть, я забула його в машині, — я почала вивертати кишені.
— Ні! — вигукнув Джейкоб, хапаючи мене за руку. — Ні, залишися. Ти так рідко приїжджаєш. Не можу повірити, що я змарнував цей час.
Він стягнув мене з канапи і вивів надвір, пригнувши голову, коли проходив у двері. Поки Джейкоб спав, надворі відчутно посвіжішало, повітря стало не по сезону холодним — мабуть, наближалася буря. Здавалося, що замість травня прийшов лютий.
Морозяне повітря примусило Джейкоба ще більше нервувати. Він ходив туди-сюди перед будинком, тягнучи мене слідом.
— Я ідіот, — бурчав він сам на себе.
— В чому справа, Джейку? Ну, заснув ти, подумаєш! — знизала я плечима.
— Я хотів з тобою поговорити. Не можу повірити!..
— То поговори зараз, — сказала я.
Джейкоб на секунду подивився мені в очі, а потім швидко перевів погляд на дерева. Мені майже здалося, що він почервонів, але це було важко розгледіти на його смаглявій шкірі.