Раптом я згадала, що сказав Едвард, коли висаджував мене з машини: Джейкоб збирається розповісти мені те, про що волали його думки. Я закусила губу.
— Розумієш, — сказав Джейкоб, — я хотів зробити це трохи інакше, — він засміявся, і здалося, ніби він сміється сам із себе. — Не так різко, — додав він. — Я хотів тебе підготувати, але… — він подивився на хмари, які щільнішали в міру того, як день добігав кінця, — на підготовку немає часу.
Він нервово засміявся. Ми продовжували повільно ступати.
— Про що ти говориш? — не витримала я.
Він глибоко вдихнув.
— Я хочу тобі дещо сказати. Ти вже давно це знаєш… але гадаю, мені все одно треба сказати це вголос. Для того, щоб між нами не було непорозуміння.
Я стала мов укопана, і він також зупинився. Я забрала свою руку і обхопила себе за плечі. Раптом я зрозуміла, що не хочу знати того, до чого він підводив.
Джейкобові брови нахмурилися, кидаючи тіні на глибоко посаджені очі. І коли він подивився мені в обличчя, очі були непроглядно чорними.
— Белло, я тебе кохаю, — сказав Джейкоб сильним упевненим голосом. — Белло, я кохаю тебе. І хочу, щоб ти вибрала мене замість нього. Я знаю, що ти не відчуваєш того ж самого до мене, але мушу сказати тобі правду, аби ти знала свої варіанти. Я не хочу, щоб непорозуміння стало поміж нами.
РОЗДІЛ 15. ЗАКЛАД
Я довго мовчки й пильно дивилася на нього і не могла вигадати, що б таке йому відповісти. Коли він глянув на моє ошелешене обличчя, серйозний вираз полишив його.
— Гаразд, — сказав він, шкірячись, — ось і все.
— Джейку, — я відчувала, ніби щось величезне застрягло в моїй глотці. Я спробувала прочистити горло. — Я не можу, я маю на увазі, що я не… Мені час іти.
Я розвернулася, але він раптово схопив мене за плечі й обернув до себе.
— Ні, стривай. Я все розумію, Белло. Але дай мені відповідь на одне запитання, гаразд? Ти справді хочеш, щоб я пішов і ти мене більше ніколи не побачила? Тільки чесно.
Було важко сконцентруватися на його запитанні, тому минуло близько хвилини, перш ніж пролунала відповідь.
— Ні, я цього не хочу, — зрештою сказала я.
Джейкоб знову шкірив зуби.
— Ось бачиш.
— Але я хочу, щоб ти був поряд зі мною, не з тієї самої причини, з якої ти хочеш, щоб я була поряд із тобою, — заперечила я.
— Тоді скажи мені, чому ти хочеш, щоб я був поряд із тобою.
Я ретельно поміркувала.
— Я сумую, коли тебе немає поруч. Коли ти щасливий, — я обережно добирала слова, — я також щаслива. Але те саме я можу сказати і про Чарлі, Джейкобе. Ми наче одна сім’я. Я люблю тебе, але не кохаю.
Він спокійно хитнув головою.
— Але ти хочеш, щоб я був поряд.
— Так, — зітхнула я. Його неможливо було знеохотити.
— Тоді я тинятимуся десь поблизу.
— Ти охочий до покарань, — пробуркотіла я.
— Саме так.
Кінчиками пальців він погладив мене по щоці. Я відсторонила його руку.
— Як ти гадаєш, чи зможеш ти поводитись трохи серйозніше? — спитала я роздратовано.
— Ні, не зможу. Тобі вирішувати, Белло. Або ти приймаєш мене таким, який я є (включаючи погану поведінку), або не приймаєш зовсім.
Я незадоволено глянула на нього.
— Ти жорстокий.
— Ти теж.
Щоб себе стримати, я зробила мимовільний крок назад. Він мав рацію. Якби я не була жорстока та жадібна, я б сказала йому, що не хочу, аби ми були друзями, і пішла геть. Зле тримати друга біля себе, якщо це може завдати йому болю. Я не знала, що тут роблю, але раптом збагнула, що це неправильно.
— Ти правий, — прошепотіла я.
Він засміявся.
— Я прощаю тебе. Тільки спробуй не вельми сердитись на мене. Бо нещодавно я вирішив, що не здамся. Є щось привабливе в недосяжному.
— Джейкобе, — я пильно дивилася в його темні очі, силкуючись домогтися, щоб він сприймав мої слова серйозно. — Я кохаю його, Джейкобе. Він — це все моє життя.
— Але мене ти також любиш, — нагадав він. Я хотіла запротестувати, але він підніс руку, зупиняючи мене. — Це не те саме, я розумію. Але він зовсім не все твоє життя. Вже ні. Може, колись і був, а тепер уже ні. Він колись полишив тебе, і тепер йому доведеться мати справу з наслідками того його вчинку — зі мною.
Я похитала головою.
— Ти просто нестерпний.
Раптом він став серйозним, міцно взяв моє підборіддя — так я не могла відвести очей від його уважного, пильного погляду.
— Доки б’ється твоє серце, Белло, — промовив він, — я буду поряд і боротимуся за тебе. Не забувай, що в тебе є вибір.
— Я не хочу мати вибір, — не погодилась я, невдало намагаючись вивільнити підборіддя з його рук. — І недовго вже битися моєму серцю, Джейкобе. Час майже вичерпаний.