Ми спускаємося додолу, і я показую Феліксові своє місце на фотелі з червоною оксамитовою подушкою і з моїм запахом. Показую кошик на підставці коло обігрівача, який також має мій запах. Він, звісно, не має права підходити до жодного з цих місць — ніколи!
Врешті-решт він згорнувся клубком у кутку коридора і більше не ворушився.
Увечері я помічаю якусь активність біля вхідних дверей. Біжу щодуху подивитися, що відбувається. До моєї служниці прийшов якийсь самець. Він повторює слово, що, ймовірно, означає його ім’я: «Томас».
Він значно вищий за неї, має білу шерсть, зелені очі, мускусний запах поту. У нього великі руки й ноги, в руках — жмуток квітів. Він мені відразу не сподобався.
Але Наталі не здригається від огиди, як я, вона наближає до нього губи, і їхні роти липнуть один до одного. Я ніколи не зрозумію цих людських звичок. Потім він масує їй груди і сідниці.
Вона не відштовхує його, навпаки — стогне від задоволення, мов заохочуючи його продовжувати.
Нарешті вони заспокоюються і йдуть до вітальні. Там їдять з таці, дивлячись настінний моноліт телевізора. Вони не відводять очей від екрана, швидко дихають. Наталі і Томас наче збуджуються від зображень людей без голів й інших, які раз у раз викрикують одні й ті ж фрази і махають кулаками. Тепер, коли мені вдається все краще й краще розшифровувати ці картинки, я бачу, що юрба горлає однаково — незалежно, чи то війна, чи футбол, — очевидно для того, щоби підбадьорити найкращих.
Наталі тремтить, потім плаче. Перш ніж я встигаю підбігти і вилизати її, той самець знову прилипає ротом до її губ, а потім бере за руку й забирає до спальні. Далі зачиняє за собою двері.
За звуками і запахом я розумію, що вони зайнялися репродуктивним актом. Це, мабуть, рефлекс цього виду: коли одні люди вмирають, інші намагаються компенсувати втрату індивідів, виробляючи нових.
На якусь мить я шкодую, що була такою суворою з Феліксом, і кличу його до підвалу. У сутінках, де пахне мишачим послідом і пилюкою, я відкриваю йому свій грандіозний життєвий проект, що має на меті встановити міжвидову комунікацію і в межах якого я збираюся колись за допомогою нявкоту віддавати прямі накази людям, аби не було ніяких більше непорозумінь.
Його жовтий погляд — порожній. Йому не цікаво ні розуміти людей, ані говорити з ними, каже він мені. Яка обмежена істота!
Найгірше те, що він почувається щасливим: без амбіцій, без цікавості, у своєму маленькому жалюгідному світі білого ангорського кота без найменшого натяку на якусь візію навколишнього світу.
Піфагор має рацію: багато хто обмежується куцим світом дому, в якому живе. Невігластво заспокоює таких, а цікавість бентежить, їм потрібні схожі один на одного дні, де завтра буде наступним вчора, а все, що вже відбулося, мало би відтворитися знову.
Тому я відмовляюся вчити Фелікса і ділитися з ним своїми проектами.
Я трохи знервована, тож пропоную йому стати мені у пригоді та зайнятись коханням з моїм тілом. Його не треба довго просити. Відчуваю, як він входить у мене. Відчуваю твердий кілочок його пеніса у своїй вагіні, мені боляче, але я терплю, зціпивши зуби. Фелікс смикається, потім здригається: він виявився посереднім сексуальним партнером. Без завзяття, без фантазії, він навіть не кусав мене за шию, а я обожнюю в такі моменти відчувати пару добрих ікол у себе на загривку.
Коли задоволення наростає, я думаю про Піфагора, аби дістати натхнення. Можливо, в цьому полягає головна відмінність сексуальності людей і котів. Ми потребуємо почуттів, щоби кохатися, а для них — це лише репродуктивний акт з метою виживання виду, так вони знімають стрес, коли почуваються надто нервовими чи стурбованими.
Фелікс швидко збуджується і погано стримує енергію. На мою думку, він ще не вміє скеровувати свої почуття у правильне русло. Тертя дратує мене. Я нявчу, ангорець, мабуть, думає, що це від оргазму. Він еякулює. Було коротко. Щонайбільше кілька десятків секунд. Зазвичай після кохання я люблю поговорити, але цього разу волію залишитися на самоті, тому махаю йому, щоб забирався геть. На щастя, він не сперечається.
Я знову думаю про сіамця, він справді мені подобається, і весь вечір мене турбує питання: як він може знати стільки речей, що мені невідомі? Піднімаюся на третій поверх і всідаюся на перила, щоб стежити за сусіднім балконом. Його немає, і я нявчу, щоб закликати його.