Коли ми опиняємося внизу, він пригортає мене, і ми багато разів торкаємося носами. Від дотику його вологого рожевого носа відчуваю короткі електричні розряди на обличчі. Я таки маю до нього сильне почуття! І що більше він мені опирається, то сильнішим воно стає.
Це зустріч наших двох умів. Його розум мене заворожує.
Ковтаю слину і стримуюсь, щоб не виявити йому свою прихильність.
Ми йдемо, а вітер куйовдить мою вогку шерсть і пробирає до кісток… Я тремчу.
Ми виходимо на вершину вежі Сакре-Кор, і я ділюся з ним своїм спостереженням за людською роботою і тим, до чого все це призвело.
— …І вони сміялися!
— А я б так хотів уміти сміятися, — коментує Піфагор.
— Зате ми вміємо муркотіти.
— Таке враження, що від сміху вони отримують надзвичайну насолоду, майже сексуальну. Моя служниця, коли сміється, видає такі самі звуки, як і тоді, коли кохається.
Зненацька вдалині — якийсь вибух.
— Я бачила таке сьогодні на будівництві, але не знала, що вони працюють і вночі.
— Ні, якщо вибух трапляється вночі, то він не пов’язаний з «роботою». Це — терористичний акт. Судячи з місця розташування, мені здається, що постраждала велика бібліотека. З того часу, як війна розповзлася світом, терористи намагаються дестабілізувати наше місто масовими вбивствами. Таких терористичних актів останнім часом стається чимало. Іноді, як ти бачила, й посеред натовпу, переважно в культурних місцях.
— Нащо вони так роблять?
— Вони виконують накази.
Далекий вибух переростає в пожежу.
— Хто їм наказує так поводитися?
Піфагор не відповідає. Я потягуюся в різні боки, щоб опанувати себе, потім змінюю тему.
— Мене дратує, що наші людські слуги приймають якісь рішення, не зважаючи на нашу думку. Пригадую свою зустріч з Наталі. Я була тоді малим кошеням і жила за містом. Гасала у траві. Гострила нігті до дерев. Я жила поруч з равликами, їжаками, ящірками. А потім мене з мамою завезли у місце, повне кліток і розмаїтих тварин, балакливих птахів, строкатих риб, собак, котів, білок, кроликів.
— Ймовірно, «зоомагазин»…
— Минуло багато днів, і мене розлучили з мамою, помістивши з іншими кошенятами за прозорою вітриною, що виходила на вулицю.
— Вони виставляють наймиліших наперед, щоби привернути увагу покупців.
— Якось уранці з’явилась Наталі. Вона оглянула всіх кошенят, врешті показала пальцем на мене і щось промовила.
— Мабуть, вона сказала: «Я хочу ось цього».
— Чиясь рука мене схопила і передала їй, так я опинилася в Наталі.
— Нормальна доля для кота.
— Потім вона глянула на мене і почала повторювати це слово: «Бастет»…
— Багато хто хотів би опинитися на твоєму місці. Кошенята, яких не взяли, ймовірно, були… знищені. Це називають «нереалізований товар».
Піфагор далі стежив за світляною точкою, де стався вибух і розбушувалася пожежа.
— Не знаю, чи ти це відчуваєш, Бастет, дивлячись новини по телевізору твоєї служниці, але стає все гірше й гірше. Все більше смертей, і все більше людей, які зазіхають на життя своїх одноплемінників.
— Думаю, релігія може їх врятувати…
— Релігія? Наразі саме вона штовхає людство до самознищення.
— Бо вони вшановують не те божество. Я за повернення культу Бастет.
Він киває головою, і я помічаю, наскільки пожежа у великій бібліотеці його приголомшила.
— Хочеш почути третій урок з історії людей і котів? — питає він.
Якнайзручніше вмощуюся на кам’яній опорі й нашорошую вуха. Це мій улюблений момент.
— Єгиптяни, отже, створили цивілізацію, яка досягла блискучого розвитку, перш ніж її знищила війна.
— Жахітливого Камбіса II, вбивці котів.
— Гебреї, колишні раби у Єгипті, звільнилися з-під їхньої влади і втекли на північний схід, на територію Юдеї, де заснували міста, розвинули торгівлю у портах.
— Що таке торгівля?
— Це одна з найдавніших форм праці, яка полягає в обміні їжею чи речами з одного місця на товар з іншого. Гебреї три тисячі років тому під егідою своїх царів Давида і Соломона збудували флотилію торгових кораблів, але вони помітили, що щури й миші часто пошкоджують запаси харчів під час морських мандрів. Царі наказали, щоби їх систематично супроводжували коти.
— То так кішки почали подорожувати на великі відстані?
— Спочатку на Середземномор’ї, а потім на суші з караванами верблюдів.
— Нас використовували тільки для того, щоб захищати людську провізію від гризунів? Це якось мене розчаровує.