— Чого вона боїться?
— Що я «забагато» тобі розповім.
На прощання ми тремося кінчиками морд.
Обожнюю дотик його маленького носа. Ми торкаємося вусами, потім він кладе свою голову на мою шию і різко підводить її, ніби хоче відштовхнути мене. Люблю, коли він так робить.
Потім служниця бере його на руки і йде з мого дому. Наталі перекладає кошенят до мене, і вони швидко починають смоктати. Від дотику їхніх спраглих ротиків мені здається, що вони зрослися зі мною і ніхто не зможе нас розділити. Чекаю, поки вони наситяться і мирно заснуть, а сама піднімаюся до спальні моєї служниці. Вона лежить на ліжку з кремом на обличчі, який пахне огірками. Я вмощуюся на її серці, чую, як воно б’ється. Муркочу на середній частоті: Не треба віддавати чи вбивати моїх кошенят. Я хочу їх зберегти і опікуватися ними. Кілька разів повторила своє послання. Помічаю, як під повіками ворушаться очні яблука, що означає інтенсивну мозкову діяльність. Вона снить. Як би я хотіла впливати на її сни, щоб змусити відмовитися від злого наміру. Її ліва рука відкривається і закривається. Вона обертається і починає хропіти. Її тіло м’якне. Сподіваюсь, вона зрозуміла.
Повертаюся до кошенят і сама засинаю. Мій вечірній сон особливо приємний. Уві сні я знову струнка, міцна і гнучка, біжу через ліс зі своїми п’ятьма кошенятами. Ми гуртом мчимо стежкою, одне за одним. Вибігаємо на галявину, вкриту жовтими квітами, і качаємося разом у травах. Промені сонця просочуються крізь листя папороті, і від їхнього тепла здіймаються у повітрі порошинки пилку. Над нами співає малинівка. Пурхають метелики. П’ятеро кошенят бігають довкола, радіючи кожній галузці і найменшому камінцю.
12. Злочин
Мене хтось щипає.
Прокидаюся від дотику маленьких ротиків моїх діток, які взялися смоктати. Це болить і заспокоює водночас.
У них все ще заплющені очі. Нявчу, але вони не реагують. Можливо, у перші дні вони не тільки сліпі, а й глухі. Тільки запах дає їм змогу дістатися до моїх розподільників материнського молока.
Я не дуже добре знаю, як доглядати дітей. Це трохи складно для мене, мені ще треба призвичаїтися до цих п’яти істот, які загарбали мене.
Роблю те, що вмію: вилизую їх і муркочу.
Знову помічаю, що руденьке кошеня кусає найсильніше і розпихає братів і сестер, щоб дістатися до найповніших пипок. Дивно все ж спостерігати, як істота, в якої ще не розплющилися очі, розуміє, що існують конкуренти і їх треба витісняти.
Дехто вже народжується лідером.
Так починається боротьба за виживання, пояснив би мені Піфагор. Але зараз у мене інші турботи, не маю часу на високі дискусії зі своїм сіамським ментором. У двері подзвонили. Піднімаюся з підвалу подивитися, що відбувається. На моє велике розчарування, до Наталі знову прийшов Томас.
Після епізоду з мештами я сподівалася, що остаточно його віднадила. Моя служниця розмовляє з ним схвильованим голосом і, що мені найбільше не подобається, неодноразово згадує моє ім’я. Потім веде його до підвалу, де нявчать мої кошенята, вимагаючи їжі.
Біжу до них, але пізно. Томас схиляється над ними, у нього такий неприємний погляд!
Стаю в бойову позицію, зіниці розширені, вуса притиснені до щік, вуха приплюснуті й відведені назад, хвіст наїжачений і вигнутий, настовбурчена шерсть робить спину масивнішою, паща розкрита, різці на виду, випускаю кігті і деру підлогу.
Не підходь!
Я вже готова вискочити на Томаса, але замість того, щоб утекти чи битися зі мною, він починає сміятися, показуючи на мене пальцем і повторюючи моє ім’я.
Здається, ця людська істота ще не зрозуміла, з ким має справу.
Я підсилюю войовничу стійку, показуючи свою рішучість. Це налякало б кого завгодно, та, вочевидь, не його. Знизавши плечима, він витягає свою лазерну ручку і скеровує промінь якраз переді мною.
О ні, тільки не це! Не це червоне світло! Хто може опиратися такій спокусі?
Ясна річ, я не можу не спробувати знову впіймати дражливе світло, яке безперестанку переміщається. Треба будь-що схопити цей червоний вогник, хоча я знаю, що так Томас мною маніпулює. Він спрямовує промінь на мій хвіст, і, як останнього разу, я кручуся на місці, намагаючись його зловити.
Ця диверсія дала змогу Наталі забрати моїх кошенят. Тим часом як я приходжу до тями, вона з Томасом і моїми дітками зачиняється у ванній. Кидаюся туди і стрибаю на ручку дверей. (Як мене бісить, що я не можу відчинити двері!)
Чую нявкіт кошенят.
Марно намагаюся роздерти кігтями дерево. Чую з-за дверей шум води, що тече в умивальник.