— Що за дурниці!
— А ти не думаєш, що теж виявляєш певну форму жорстокості до бліх, коли чухаєш за вухом? Ти нищиш цих невинних комах, які навіть не знають, хто ти!
— Блохи! Вони такі маленькі…
— Яка різниця, маленькі чи великі? Ти не знаєш, що все живе має свідомість?
— Ну власне, знаю.
— То чому в такому разі блохи не мали б її?
— Не можна порівнювати смерть моїх кошенят, смерть людей, які вбивають одне одного на нашій вулиці, зі смертю бліх!
— Чому ні? Ти знаєш, Бастет, що, можливо, наша планета також є цілісним живим організмом і для неї люди, як і коти, є паразитами, що кишать на її поверхні та викликають свербіж. Зрештою, може, землетруси для неї — спосіб звільнитися від паразитів.
— Земля — не істота.
— Я вважаю, що вона мусить мати якусь форму свідомості. Вона тепла, вона дихає, живе. Вона має атмосферу, рослинне хутро, вона має…
— Все одно це не можна порівнювати.
— У нас усіх перцепції зосереджені на видових органах відчуттів. Ми, коти, бачимо інших з нашої висоти, тому для нас життя котів — священне.
— А блохи також мають вважати себе священними?
— Для планети, цілком ймовірно, її власне виживання є на першому місці.
Я ніколи не заходила так далеко у своїх міркуваннях, бо залишалася обмеженою «видимим» світом. Мені було байдуже до бліх і до планети лише тому, що я не могла їх бачити.
І знову, здається, Піфагор випереджає мене на крок.
Не можу перестати чухати підборіддя, щоби порозганяти своїх бліх. Так мені легше, це допомагає відволіктися від останніх подій.
— Ти справді вважаєш, що війна людей може призвести до їхнього тотального знищення і навіть не буде потреби нам втручатися?
— Вони запровадили нові системи нищення: отруйні гази, смертельні віруси, радіоактивну зброю, атомні бомби, не кажучи вже про «промивання мізків», щоб зробити людей ще фанатичнішими і ще байдужішими до власної смерті. Цей фанатизм, зрештою, — найефективніша зброя масового знищення.
— «Промивання мізків»? Вони справді миють собі мозок?
— Ні, це такий людський вислів: якщо багато разів повторювати якусь брехню, врешті-решт можна переконати інших, що це правда.
— Якось я міркувала над такою фразою: «Коли звикаєш до брехні, правда видається підозрілою».
— Зараз наївних і обмежених людей змушують вірити, що, вбиваючи своїх одноплемінників, вони отримають надзвичайні віддяки у невидимому світі після смерті.
— І це працює?
— Досить змусити засумніватися у всьому на світі. Нікому наразі не вдалося довести, що вони помиляються, тому клірикам вдається переконати усе більше молоді вбивати інших, щоб потрапити до раю.
— І це може спричинити їхнє цілковите знищення?
— Не треба їх недооцінювати. Люди здатні вижити за будь-яких умов. Вони вміють пристосуватися до найскладніших обставин. Під час кожної кризи з’являються особи достатньо розумні, щоб дати можливість суспільству відродитися.
Дряпаю кігтями шифер, аж поки не відчуваю біль у кінцівках.
Він зітхає.
Дивлюсь йому просто в очі: він таки все більше й більше мене приваблює.
— Хочу поділитися з тобою четвертим уроком історії. На чому ми зупинилися?
Нашорошую вуха.
— На останньому уроці йшла мова про те, що наші предки завдяки торговцям почали заселяти широкі простори, — пригадую.
— Після них розселенням кішок по світу зайнялися військові. 330 року перед різдвом Христовим грецькі солдати завойовують велике царство Єгипту (і маленьке царство Юдеї), захоплюють запаси їжі, скарби і цінності, дітородних самиць і їхніх котів. Греки до того часу використовували ласок, ховрахів і куниць для захисту врожаїв і домівок, але ці тварини мали недоліки: вони не тільки були занадто агресивні й погано піддавалися одомашненню, від них ще й смерділо.
— Не розумію браку гігієни у навколишніх тварин.
— Греки, народ войовників-загарбників, мали вишколених собак для полювання і війни, але почали розводити котів, щоб дарувати їх жінкам, яких хотіли звабити.
— Усе — як завжди…
— Один з відомих поетів, Аристофан, розповідає, що в їхній столиці, Атенах, існував базар, який спеціалізувався на торгівлі котами і що вони коштували дуже дорого. Несподівано культ єгипетської богині Бастет зливається з культом грецької богині Артеміди, яку назвали «царицею котів».
— Отже, для греків також стало очевидним, що ми гідні вшанування…
— Потім, коли Грецію загарбали римляни (інший войовничий народ, який жив на заході), то перебрали їхню культуру, їхні технології, їхні божества і їхніх котів. Грецька богиня Артеміда стала римською богинею Діаною, також царицею котів. Римляни теж почали дарувати кошенят, щоби звабити самиць, як тепер дарують квіти чи солодощі.